Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Свари продовжуються навіть у Великий піст

21 квітня, 2000 - 00:00

Мішель Монтень, французький філософ ХVI століття, колись написав про те, що послідовників багатьох релігій — мусульман, буддистів, іудеїв тощо — завжди можна пізнати за способом їхнього життя. Адже суспільна поведінка цих іновірців, як правило, віддзеркалює догмати, які вони сповідують. Християни, за словами філософа, є виключенням, бо часто трапляється таке, що сповідують вони одні закони, а живуть за зовсім іншими. І про приналежність до християнства свідчать єдине хрестики на шиї (якщо їх можна розгледіти під дорогоцінними кольє чи мереживними манишками).

Важко не погодитися зі спостереженнями Мішеля Монтеня. Бо навіть Великий піст не здужав знизити в деяких ЗМІ напругу міжправославної ненависті, рівень якої давно перевершив ворожнечу до інославних (католиків, протестантів) та іновірців (іудеїв, мусульман та ін.) Починає здаватися, що наше релігійне життя підпорядковане не Божим законам, а розгортається згідно з законами тваринного світу. Де, як твердять спеціалісти, найзапекліша боротьба за існування, за ареали розповсюдження ведеться всередині одного виду. З тої причини, що представники одного виду потребують одних і тих самих засобів та умов життя. (Згадаємо об’єкти релігійного протистояння — парафії, єпархії, храми, монастирі, скити.)

Що інше можна сказати про тих православних журналістів, які у Великий піст, коли кожен віруючий має дбати про спасіння та очищення від гріхів власної душі, продовжують запеклу війну проти своїх одновірців? Формуючи тим самим загальноправославну думку, настрій, «готуючи» душі віруючих до свята Воскресіння.

На початку Великого посту газета «Україна молода» надрукувала статтю під розлогою назвою «Гюльчатай відкриває личко ... Московського патріарха Алексія». Там описано деякі комерційні та персональні подробиці з життя Московського патріарха. Якщо вважати статтю чисто політичною, то тут все дозволено, ми читали й не таке. Але ж вона написана автором-православним, віруючим УПЦ КП. І вже зовсім незрозумілим є те, що цей опус передрукував (у Великий Піст) «Інформацій бюлетень» УПЦ КП. Тим більш незрозуміло, що наведені в статті дані не є результатом самостійного розслідування «України молодої», а передруковані з московської газети «Новые Известия». Навіщо нам та чужа грязюка?

Ще один приклад типової «православної» публіцистики в час Посту. Агенція «Русская православная линия» оприлюднила в Інтернеті «Резолюцию митинга православной общественности Москвы». Документ є зверненням до уряду та людей України, написаним у фантастично грубому, скоріше сказати — хуліганському тоні. Йдеться там про те, що «Єдиновірна й єдинокровна Київська Русь стала головною жертвою мазепинського режиму юд-христопродавців, які перетворили країну в злиденну колонію США й НАТО ...» А Київ — матір міст російських, колиску російського православ’я — перетворено на центр мазепинсько-пронатівського режиму... Автори резолюції «твердо заявляють владі України, що, у випадку будь-якого тиску на канонічну Православну церкву (УПЦ МП), вона (влада) наткнеться на глибокий самовідданий спротив десятків мільйонів православних віруючих Великої, Малої і Білої Русі (Декларація війни?)». У документі не знайти найменшого натяку поваги до історії, до народу України; власне, саме існування цього народу там не визнається.

На жаль, міжправославні протистояння не обмежуються словами, ЗМІ. Протягом кількох місяців, вдень і вночі, без перерви на свята чи на Піст, ведеться запекла війна (читай — бійка) за дарницьку церкву Святого Михайла Архангела. З обох сторін є поранені, є госпітальовані. Потік ненависті, ширший за Дніпро, затоплює душі православних. Найстрашніше те, що в УПЦ МП та УПЦ КП не знайшлося двох єпископів, владик, які мали б добру волю, мали авторитет припинити неподобство, вирішити питання переговорами на вищому рівні.

То чи можна не погоджуватися з філософом Монтенєм, спостерігаючи подібні речі? Мимоволі з’являється припущення, що християнська доба, з її терпимістю, взаємопрощенням, любов’ю до ближнього, ще й не починалася у наших краях. То коли ж, Господи?

Клара ГУДЗИК, «День»
Газета: 
Рубрика: