Українського референдуму для французького телебачення не існувало. Західні газети не присвячують українським подіям свої провідні матеріали — за винятком «Файненшл Таймс», яка добросовісно інформує читача, що вкладати щось у цю країну надто ризиковано. Майже повна відсутність інтересу з боку преси дещо дисонує з дипломатичною активністю — за півмісяця в Києві побувало кілька американських делегацій, остання з них, на чолі з держсекретарем Мадлен Олбрайт, навідався британський шеф дипломатії Робін Кук, і це ще не все.
Втім, дисонансу немає. Можна, звичайно, багато говорити про те, що останні візити — це свідчення підтримки Заходом українських реформ і того, що референдум — єдина справді необхідна сьогодні Україні річ. А можна вслухатися в те, що Олбрайт і Кук говорили публічно. Говорили в унісон — Україна має форсувати реформи, Україна має привести свій розвиток у відповідність до уявлень про розвиток нормальної цивілізованої європейської країни. Все, як і рік, два, три, п’ять тому — без жодних змін, принаймні видимих і на краще. Знову, як і щороку, головне питання порядку денного — розмороження кредитування країни Міжнародним валютним фондом, яке раніше щоразу припинялося через невиконання Києвом узгоджених параметрів, а тепер — ще й через темну історію із поведінкою НБУ.
Можливо, тому всі слова про невикористаний потенціал відносин із Заходом (а також Сходом, Північчю та Півднем) залишаються словами, декларації про стратегічне партнерство залишаються деклараціями, а сама Україна пересічному західному обивателеві вже просто відверто нецікава. В Брюсселі — «європейській столиці» — Україні радять розраховувати не більше, ніж на «партнерство», та й то в разі очевидних економічних та інших успіхів. Можливо, не в останню чергу через відсутність цих успіхів Україні не пощастило створити своє своєрідне «лобі» всередині Європейського Союзу. Можливо, в іншому місці земної кулі було б абсурдним чути, як посол Сполучених Штатів радить країні, що їй потрібно зробити (знову ж таки — реформи та демократія), щоб наблизитися до Європейського Союзу. Інше питання — чи варто було б Києву розраховувати на підтримку Вашингтона в усіх питаннях, чи варто було домогтися сумнівної честі бути зарахованими до одного ряду з Колумбією, Індонезією та Нігерією — «демократіями, що потребують найбільшої підтримки», як висловилася Мадлен Олбрайт.
А оскільки вже потрапили до цього ряду — то немає нічого особливо дивного, що референдуму не помітили. І навіть добре, що так, бо серед новин iз цих країн на західних екранах переважають різного роду катастрофи.
