Нещодавно в українській пресі з’явились публікації стосовно іміджу України, що склався у світової спільноти. Мене не вразило те, що Україну сприймають як країну нестабільну з економічної, юридичної, соціальної, екологічної точки зору (список можна продовжити). Але чомусь ніхто не зазначив про таку складову негативного іміджу країни, як відсутність поваги українців до себе, нелюбов до своєї країни. Ви спитаєте, то про що йдеться?
А йдеться про те, що незважаючи на кроки, які країна робить уперед, щось постійно тягне нас назад. І це «щось» — ми самі. Ми не вміємо (в силу свого минулого, освіти, ментальності або чогось іншого — назвіть це як хочете) поважати себе. А повага до себе полягає в тому, щоб не відмежовувати себе від «недіючого уряду» або «неправильного законодавства», не вказувати на те, що все в країні робиться неправильно — а в тому, щоб діяти.
Ви можете звинуватити мене в «проурядовому настрої». Але чому українець (або українка), що голосував за Президента, обирав Верховну Раду, вболівав за новий Уряд, не має їх підтримувати? Чому, коли все добре — ми з вами, як тільки ви схибили — ми проти? Підтримка — ось що потрібно Україні зараз — і не стільки зовнішня — скільки внутрішня — народна.
Але в нас з цим явна проблема. Добре, що в країні існує опозиція до реальної влади — це ознака демократичного суспільства. Але коли українці паплюжать свою країну за кордоном — це неприпустимо. Я не маю на увазі тих нещасних, що їдуть на заробітки в інші країни, що займаються там проституцією тощо. Я говорю про тих людей, що своїми висловами та діями шкодять іміджу країни ( чи то інтерв’ю газеті Financial Times чи «робота» на сесії ПАРЄ), виносять на розгляд світової спільноти внутрішні проблеми, поливають брудом свою державу (навіть, якщо їх кроки базуються на особистому ставленні до тієї чи іншої посадової особи, чи на невтілених внутрішніх амбіціях). Я розумію, що ці люди по-своєму намагаються підтримувати та розвивати Україну, але своїми негативними діями та висловами вони закреслюють все те добре, що вже зроблене.
Чи не вважаєте ви, панове депутати, що так старанно виступаючи проти України за її межами, ви забуваєте елементарні речі — такі, як повага до себе, своєї родини, своєї країни?
Життя стає важчим, ми змінюємося, але ми все ж таки залишаємося людьми. І не можна забувати про поняття, які відомі кожній людині, які всмоктуються нами з молоком матері.
Повага полягає і в тому, щоб незважаючи на всі внутрішні негаразди, намагатись зробити добрий внесок у розвиток країни, виконувати свою роботу і не вагатися, що все зміниться на краще. Звичайно, що це не станеться за місяць, навіть за рік. Але без поваги до себе й свого народу, чи можливо це, панове депутати?
Продовження теми на стор. "День України"
