Якось одинадцятеро «молодиків» захопили офіс найчисленнішої партії в Україні. І всі ми мало не стали свідками Події, якби... Якби одночасно з київськими подіями не сталися інші — московські. Вибух літака і загибель членів екіпажу, пасажирів — відомих журналіста і бізнесмена. Наступні події в Донбасі — масова загибель шахтарів (найбільша шахтарська трагедія за новітню історію України) — остаточно звела нанівець ефект від проведеної «СУ» зухвалої акції. Життя, як завжди, розставило події за рейтингом на свій розсуд.
Заява про відчайдушну спробу молоді привернути увагу громадськості до питання про СНД, ЧФ і русифікацію прозвучала якось непереконливо. Поява «в кадрі» штатних чиновників була цілком доречною. Недоречною виявилась поява штатних та позаштатних політиків. Рух, як завжди, виглядав броунівським. Тим часом, події плавно перейшли в площину правового поля.
Основні коментарі і висновки, що були оприлюднені «на гарячому», відрізнялися різновекторністю.
Цілі — благородні, методи не ті.
СІЗО. Процес. Тюрма. Кар’єра.
Рейхстаг. Провокація. Фашисти.
Риску підвело напівофіційне повідомлення: «Органи розберуться».
Трагедія в «зашарпаному», мається на увазі — скромному, офісі КПУ і облитий чи то бензином, чи то помиями партійний функціонер «не тягнули» на сенсаційність. Звучить цинічно, але факт.
Зі стану апатії спільнота не вийшла. Переконали снайперами і пожежними машинами. Мовляв, нікому не слід нехтувати правилами пожежної безпеки. Адже пари бензину мають здатність вибухати... як суміш метану і пилюки в шахті. По-дорослому.
Все змішалося в будинку, тобто офісі. Тільки жовто-блакитний Ленін виглядав веселим і нетрадиційним.
