Цікаві події можна було спостерігати протягом березня у дитячому садку «Україна». Місяць тільки починався, і березневі коти ще могли на пальцях перерахувати кількість своїх весняних побачень, як у цій установі стався надзвичайний випадок. Група карапузів, які назвалися членами організації «Немовляча Україна», захопила місцевий «червоний куточок». Жовтенятко, що охороняло цю святиню по-комуністичному настроєних дошкільнят, було нейтралізоване за допомогою памперса, насиченого хлороформом. Нянечкам, що збіглися на місце пригоди, новоявлені екстремісти погрозили можливою відмовою від вживання манної каші, а потім заявили, що у крайньому разі готові вдатися і до акту морального саморозкладення. Після цього вони висунули цілу низку вимог до дитсадківської влади.
Насамперед загарбники домагалися заборони руху тимурівців, а також дерусифікації ілюстрованих журналів для дітей «Веселые картинки» та «Мурзилка». Громадськість, що готувалася вже було поринути у спокійний денний сон, забувши про «тиху годину», з жахом споглядала те, що відбувається. Постраждалі у колотнечі юні ленінці, сидячи на горщиках, пхикали і скаржилися виховательці на підступи надто правих націоналістів. Дорослі дядьки із синьо-жовтими брязкальцями у петельках, які взялися невідомо звідки, недвозначно співчували бешкетникам і з розумним виглядом застерігали від силового методу розв’язання конфлікту. Один із функціонерів апарату управління дитячого садка міцно взяв за руку когось із «немовлятівців» і повів його до себе в кабінет для ознайомлення з програмою культурно-виховних заходів. Досі мотиви цього дивного вчинку встановити не вдалося.
А тим часом емоційна аура захоплення стала тьмяніти. Вимог терористів, схоже, ніхто не сприйняв всерйоз. Виконувати свої погрози вони, звичайно ж, не збиралися. «Силовик» дитсадка — двірник дядько Вася — не став штурмувати горезвісного приміщення, вважаючи за краще спокійно дочекатися добровільної капітуляції молокососів. Чинником, який остаточно вплинув на результат протистояння, стала особливо смачна вечеря (оладки з вишневим варенням), яку отримали того вечора всі дітлахи, крім бідолах, котрі утримували «червоний куточок». І вони здалися владі, легковажно гадаючи, що за свій бешкет отримають лише кілька формальних вилясків по попі. Однак відразу ж з’ясувалося, що наївних шибеників цілком можна ставити у куток на термін до п’яти років. А оскільки всерйоз заступатися за них ніхто не став, то дуже ймовірно, що за дитячу витівку їм доведеться тепер розплачуватися цілком по-дорослому. Догралися!
Буквально наступного ж дня після благополучного вирішення цього інциденту в «Україні» сталася ще одна цікава подія. Вона також була пов’язана з дитсадківським партосередком. Лідери її дочірньої організації, що іменується «Ленінська спілка майбутніх комсомольців» (ЛСМК), оголосили про свою відмову від опіки більш зрілих (у фізіологічному й ідеологічному плані) борців за права трудящих. У старших товаришах вони нарешті вгледіли наполегливе небажання дослухатися до голосу розуму і хоч якось оновити свої ортодоксальні погляди та войовничі ідеї. Принаймні саме так пояснили причину цієї сімейної драми ті юні неокомсомольці, які були присутні на прес-конференції, що відбулася у головній пісочниці. Тут же було оголошено про створення альтернативного об’єднання лівих дітлахів, яке називатиметься «Українська (від назви дитячого садка) спілка комсомольців майбутнього» (УСКМ). Про своє бажання послати подалі докучливих і обридлих дорослих зі значно прозаїчніших причин, які називаються особистими амбіціями, вони не обмовилися ні словом. Однак саме це пояснення без великих зусиль можна було прочитати у їхніх чесних очах. В упевнених поглядах блудних синів комунізму.
Прокоментувати те, що сталося у дитячому садку, погодився практикуючий дитячий психолог Семен Сигізмундович Фрейденко. За його словами, те, що відбулося, найпростіше було б пояснити властивим усім психічнохворим весняним підвищенням активності. Однак обидва наведенi вище факти мають значно глибшу підоснову. У випадку із захопленням приміщення фахівця непокоять два основних питання. По-перше, з якої радості малолітні хулігани виплеснули надлишок своєї сексуальної енергії шляхом окупації зарослого павутиною «червоного кутка», замість того, щоб зробити це традиційнішим способом де-небудь на дискотеці? По-друге, яким чином взагалі стала можлива така вседозволеність, та ще й у дитячій установі? Вже згадуваний вище двірник дядько Вася поспішив заявити, що діями шибеників не керувала жодна з існуючих політичних партій. Ця інформація, очевидно, мала б нас заспокоїти. Однак тоді виходить, що ідея про подібне проведення часу спала на думку «немовлятівців» без чиєїсь-то допомоги. І це викликає не меншу тривогу. Нічого собі думки у підростаючого покоління! Краще вже було б вважати, що вони всього лише пішаки, сліпе знаряддя у брудних задумах дорослих. Тоді яка мета цих загадкових ляльководів? Несподіваним ударом нокаутувати червоних? Та вони й так у світлі подій січня-лютого навряд чи відновлять колишню спортивну форму. Згуртувати суспільство під знаменами правих націоналістів, підняти на щит українську ідею? Навряд чи хтось, хто переслідує такі серйозні цілі, вдаватиметься до блазнівських акцій подібного роду. Гей, відгукніться, організатори, якщо ви дійсно існуєте!
Та чи можна допускати подібне надалі? В жодному разі, адже: а) нормальні діти мають перед очима поганий приклад; б) падає престиж дитячого садка і серйозно потерпає авторитет його керівництва; в) від ляпаса до бійки «в кров» не така вже й велика дистанція, особливо коли наша демократія ще носить короткі штанці.
Підводячи підсумки березня, варто зауважити, що у нашому дитячому садку дехто ще не від того, щоб стусонути лежачого, наплювавши на відоме правило вуличної бійки. Дехто, подібно до членів «Немовлячої України», робить це картинно, хизуючись перед фото- і телекамерами, при цьому не маючи навіть чіткого мотивування своєї поведінки. Забуваючи, що не можна боротися зі спадкоємцями червоного терору терористичним же шляхом. Це їхня стихія, і не виключено, що в них може відкритися друге дихання. Треба пам’ятати, що демократія — це не лише красиве слово давньогрецького походження, але й метод боротьби, спосіб життя, стиль думок. Дивно, що про це забули люди з національними прапорами демократичної держави у руках...
