Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Чи переможе Європа Америку на рингу?

31 березня, 2000 - 00:00

Парадоксально, але факт: визнавши Мохаммеда Алі найкращим спортсменом століття, що минає (він залишив позаду короля футболу Пеле, чарівника хокею Гретцкі та його «повітряність» баскетболіста Джордана), деякі впливові спортивні видання одночасно були змушені з тихим смутком зауважити, що сталося це в той момент, коли наймогутніша держава професійного боксу не подарувала публіці нового кумира в цій престижній важкій ваговій категорії. На жаль, таких, як Алі, — двадцять першого чемпіона світу, про якого казали, що він пурхає, як метелик, а жалить, як оса, сьогодні не знайдеш. Так вважають самі американці. Що й казати, нинішній сезон приніс заокеанським шанувальникам боїв самі розчарування, і вони, скоріше з болем, аніж із захопленням сприйняли переможні виступи на рингу дочки Мохаммеда — Лейли Алі. Минулого не повернеш.

— Так, Америка переживає справжню трагедію: вона вперше залишилася без чемпіона світу у важкій вазі, за всіма чотирма версіями, які існують, і зазнала фіаско в моральному плані. Нещодавно із другої спроби англієць Леннокс Льюїс переміг її улюбленця Евандера Холіфілда і виборов титул абсолютного чемпіона, що дало привiд для того, щоб казати, мовляв, янкі поступово втрачають імідж законодавців моди у світі професійного боксу. І про це вже ведуть мову навіть у тісних колах усемогутніх спортивних босів.

Однак, як мовиться, шила в мішку не втаїш. І цим скористалася старенька Європа, вперше за останні 39 років пославши американських важкоатлетів у глибокий нокаут, відібравши в них усі існуючі титули. Ось так плачевно закінчилася для, здавалося б, непорушної імперії професійного боксу семирічна війна, яку з нею вів британець Леннокс Льюїс. А опісля переможець сказав: «Мені осточортіли заокеанські закулісні інтриги (адже і в першій зустрічі з Евандером я мав незаперечну перевагу!), які в професійному боксі стали чи не основними правилами гри. Мені осточортіла і заокеанська неврастенічна публіка, яка звикла принижувати спортсменів з інших країн. Цьому настав кінець. Я тепер «замовлятиму музику». Щоб помірятися зі мною силою, будьте ласкаві прибути до мене додому, в Англію».

Іще рік тому такий нечувано зухвалий демарш британця коштував би йому відлучення від рингу, а от сьогодні цю образу США вимушені були мовчки проковтнути. Крити ж бо нічим! Жодного чемпіона на троні найпрестижнішої категорії. Більше того, немає навіть гідного претендента, спроможного найближчим часом поставити європейців на місце. Тут Льюїса можна зрозуміти: щоб перемогти раз, йому довелося виграти у Холіфілда двічі. А от зрозуміти Америку важкувато: куди поділися її темношкірі зірки, що засвічувалися ледве чи не по декілька разів на рік?

Ні, боксерів за океаном, як і раніше, вистачає, бракує тільки супербоксерів. Скинутому абсолютному чемпіону Евандеру Холіфілду в жовтні виповнилося 37 років, і його зоряний час уже позаду. Інший американець, 26-річний Майкл Грант, на якого покладають великі надії (він іде третім, за версією WBC та WBO, сьомий — WBA), за визнаннями фахівців, більше являє собою розрекламовану постать, аніж справжню небезпеку, яку він таїть у собі. Узяти хоча б його зустріч із поляком Анджеєм Голотою, де він двічі побував у нокдауні і переміг лише завдяки незрозумілій (або, як твердить багато хто, «зрозумілій») відмові суперника продовжувати бій.

Звичайно, хтось має право спитати, а як же Майк Тайсон, котрий займає, попри всі свої негаразди, друге місце в рейтингу версій WBO. Відверто кажучи, сьогодні це загадка, яку розгадати ніхто не може. Справді, авторитет «залізного» Майка ще досить високий, адже всі пам’ятають, як він швидко і безжалісно розправлявся із суперниками. Проте останніми роками він займається чим завгодно, тільки не боксом. Сидів у в’язниці, став мусульманином, відбував дискваліфікацію, а в перервах між усім цим жорстоко лупцював явно слабких боксерів. Тож який сьогодні Майк Тайсон, не знає, напевно, і він сам.

Однак усі промоутери розуміють, що екстравагантний важкоатлет залишається «найзолотоноснішою жилою». Оливи у вогонь підливають і висловлювання його першої дружини, що її чоловік — депресивний маніяк, і важко припустити, що він діяв свідомо, коли вгризався зубами у вухо Холіфілда, намагався зламати руку Боті або послав у нокдаун Норріса після закінчення раунду. Примітною є і заява Майка відразу ж після останньої витівки: «Якщо Норріс і зазнав ушкодження, то лише тоді, коли посадив свій зад на стілець, — бушував Тайсон. — Невже ви не розумієте, що цей засранець просто наклав у штани, коли я нагнав на нього страху».

Тим часом «золотій жилі» самій конче потрібні гроші. Зароблені американцем за свою спортивну кар’єру майже 200 мільйонів доларів він устиг спустити, витрачаючи нечувані гонорари направо і наліво. Сьогодні «пожирача вух» смикають численні кредитори на чолі з податковим відомством США, якому він недоплатив 13 мільйонів. Усі ж борги, за свідченням посвячених у його проблеми людей, становлять понад 20 мільйонів, і щодня наростають відсотки по $ 50 тисяч.

Льюїс разом із Анджеєм Голотою, хорват Желько Маврович, англійці Генрі Акінванде і Гарбі Гайд забили міцного європейського клина в заокеанську гегемонію. Їхні позиції зміцнилися з появою ще двох відмінних бійців — братів Віталія та Володимира Кличків. Українські важкоатлети, не поспішаючи, але дуже впевнено підіймаються до вершини боксерського Олімпу. Старший, Віталій, став чемпіоном світу, за версією WBO. Молодший, Володимир, одягнув пояса найкращого в Європі, і тепер його чекає зустріч із Ленноксом Льюїсом. Обидва солідно виросли в рейтингу і відкрили для себе Америку, а та, в свою чергу, відкрила для себе їх. Брати Клички виявилися не Голотою з Мавровичем, які хоч і набули певного авторитету, але ніколи і на думці не мали замахуватися на чемпіонські титули. Кияни ж виявилися максималістами і до того ж завзятими прихильниками європейського стилю «кулачних боїв». Вони не раз привселюдно заявляли, що американські правила гри їм не на смаку, тому і вибрали собі в промоутери не мафіозного дона Кінга, а спокійного і коректного німця Клауса-Пітера Коля. Звичайно ж, в останнього набагато менше грошей і впливу, але чесність завжди має свої переваги.

Професійний бокс по самі вуха загруз у корупції, — нещодавно до такого висновку прийшли офіційні органи США і, щоб розібратися в цьому питанні, створили спеціальну комісію з конгресменів, зокрема, щоб добряче «потрусити» дона Кінга і Ко. Чим усе це закінчиться, ми незабаром дізнаємося, але ясно тільки одне: треба було неабияк «попрацювати», щоб персоною якогось промоутера зацікавилися на такому рівні. Не забуваймо, що вже давно «точить зуби» на свого колишнього менеджера і неприборканий Майк Тайсон, якого Кінг обікрав на кілька десятків мільйонів доларів. А він, як відомо, не з тих, хто вміє прощати образи.

Повертаючись до братів Кличків, скажемо, що настала їхня черга довести свою силу. Пригадується, торiк Віталій Кличко сказав: «У світі професійного боксу є чотири головних титули, і ми з Володею маємо намір поділити їх між собою — по два на брата». І сьогодні ці слова вже не здаються просто гучними обіцянками. Абсолютно ясно, що нехтувати силою українського дуету принаймні нерозумно. Як відомо, досягнуто домовленостi між промоутерами Клаусом-Пітером Колем та Шеллі Фінкелем про зустріч у серпні наступного року Віталія Кличка з Майком Тайсоном, який горить бажанням повернути США хоч один чемпіонський пояс. І він, можливо, має для цього вагомі підстави, адже фахівці через скандал у бою з Норрісом роздивилися, в якій фізичній формі перебуває американець після дев’ятимісячної перерви. А він виглядає цілком пристойно: диктував свої умови супернику весь перший раунд і, хоч пропустив від «чайника Норріса» декілька відчутних ударів, напевно завершив би поєдинок достроково на свою користь, якби не чергова безглузда витівка після гонгу...

А доки Америка гарячково шукає нових зірок і втрачає титули, Європа наступає, хоча ще й не претендує на роль «пупа» професійного боксу. Та й не зрівнятися їй поки що за традиціями і грошима заокеанської фабрики для виробництва суперважких бійців. Додамо — поки що. Однак ніхто вже не оспорює того факту, що протистояння Європа — Америка увійшло в нову фазу.

Олександр ГОНЧАРУК, «День»
Газета: