«Ах, так! Зараз я вам, кровопивцям, що не дають трудящій людині задовольнити її природну ранкову потребу в кефірі та інших благородних напоях, влаштую гуманітарну катастрофу районного масштабу», — злостиво думав потерпілий, прямуючи до тролейбусної зупинки. У його пам’яті зринали кадри теленовин останніх днів, що розповідали як 105 пасажирів-зловмисників захопили літак компанії «Чукотські авіалінії» з п’ятьма членами екіпажу на борту. Вскочивши на задній майданчик першого ж тролейбуса, що потрапив на очі, новоявлений терорист голосно заволав: «Прошу всіх лягти на підлогу й не намагатися чинити мені опір, інакше ви всі злетите в повітря. У мене з собою 3 кілограми петард, що залишилися з Нового року, тож шансів вижити, якщо я підірву цю хрінову піротехніку, у вас немає. Тому, панове заручники, ваша доля залежить від виконання владою моїх вимог. Я вимагаю, щоб мені дали ящик кефіру й надали можливість безперешкодно виїхати до Гренландії або на острів Шпіцберген, де немає цілодобових гастрономів з хамуватими охоронниками та жадібними продавщицями!».
Само собою зрозуміло, що до смертi налякані пасажири, а також безстрашний водій тролейбуса, підкорилися вимогам негідника й, лежачи на запльованій ними ж самими підлозі, проклинали свою злощасну долю. Само собою зрозуміло, що місце випадку тут же оточив загін спецпризначення, а керівні працівники зі спецслужб почали вести з Барбоскіним переговори, в яких переважала ненормативна лексика. Само собою зрозуміло, що ковтаючи слину в передчутті сенсації, сюди поспішали репортери всіх мастей. Одним з перших тут опинився скандально відомий журналіст Платон Випендряєв, який відразу ж відправив до редакції рідної газети «Мічурінський комсомолець» таку інформацію:
«Сьогодні вранці мешканець Мічурінська Степан Барбоскін, котрий ніде не працює, захопив тролейбус, у якому, за попередніми даними, перебувало не менше аніж 73 особи. Загрожуючи важким вибуховим пристроєм, терорист зажадав надання йому політичного притулку в Гренландії та ящика кефіру на додачу. Те, навіщо йому знадобився цей екзотичний напій, зараз з’ясовує спеціальна слідча комісія. Як повідомили кореспондентові в місцевому медвитверезнику, зловмисник був тут добре відомий і зарекомендував себе як п’яниця, бешкетник і космополіт. Особливу пікантність ситуації надає той факт, що серед заручників перебуває його шкільна вчителька співів».
А тим часом завсідник витверезника занудьгував. Половину заручників, що настирливо просилися в туалет «за маленьким», довелося відпустити. Переговори затягувалися, оскільки представники влади все ніяк не могли підрахувати, скільки часу займе та яких витрат потребуватиме спорудження тролейбусної траси до Гренландії. Кефір привезли з терміном придатності, що вже минув. На щастя, Барбоскін вчасно пригадав, що він усе ще є членом профспілки нічних сторожів, і раптом, усвідомивши своє класове єство, знайшов застосування своїй кипучій енергії. Залізши на дах тролейбуса, він встановив на ньому саморобний транспарант з написом: «До біса кефір і Шпіцберген! Вимагаю відставки мера й дострокових виборів міської ради!» Тут до нього долинув звук глухого удару. Це знепритомнів вгодований телекореспондент, що спостерігав за тим, що відбувається, з безпечної відстані, використовуючи армійський бінокль.
У цей критичний момент було віддано наказ про початок штурму. Він полегшився з огляду на те, що увага Степана, котрий видерся на дах, розсіялася. З неприхованим жахом терорист спостерігав, як крізь натовп роззяв пробирається його дружина, міцно стискаючи в руці дерев’яну качалку значних розмірів. Очевидно, довга відсутність чоловіка їй вже добре-таки набридла. Скориставшись цією делікатною ситуацією, бійці загону спецпризначення схопили Барбоскіна, відібрали в нього вибуховий пристрій, що виявився насправді простою праскою, і звільнили заручників.
За декілька годин відбувся швидкий, але справедливий суд. Враховуючи особливий цинізм, з яким було здійснено злочин, а також те, що його здійснила організована група (як співучасницю сюди «приплели» колишню вчительку співів), Степана Барбоскіна як ватажка банди було засуджено до страти природним шляхом. Вирок було виконано через 32 роки, коли засуджений помер від старості. Коли його спитали про останнє бажання, він попрохав пляшечку холодного кефіру.
