До цього великого й безпрецедентного акту покаяння Іван
Павло II готувався давно — протягом останніх років у Ватикані йшов процес
переоцінки багатьох історичних подій та особистостей, давалися нові визначення
й формулювання. Так, наприкінці минулого року, після кількох років вивчення
численних історичних документів, було «реабілітовано» видатного чеського
реформатора ХIV-XV століть Яна Гуса. Головна мета цих акцій Римсько-католицької
церкви полягає в тому, щоб відвертим каяттям очистити свідомість церкви,
надати їй нового духовного імпульсу для діяльності в III тисячолітті після
Різдва Христового. Підкреслюється при цьому, що в історичних провинах звинувачується
не Церква, як така — інституція, заснована Богом, — а окремі її діячі та
угруповання.
Кожному ясно, якої великої мужності потребувала від Івана
Павла II акція покаяння. Зрозуміло також, що значна частина католицького
духівництва в цьому не підтримує папу. Про це свідчить хоча б те, що багато
священиків під час богослужінь навіть не повідомили своїй пастві про події
у Ватикані — люди довідувалися про це лише зi ЗМI. З іншого боку, приклад
Папи почали наслідувати деякі ієрархи католицьких помісних церков. Так,
Бостонський кардинал Бернард під час Прощеної меси сповідувався в неправих
діяннях церкви на Американському континенті за часів рабства, вибачився
за переслідування меншин, включно з сексуальними.
Світові ЗМІ визначили недільне каяття папи Івана Павла
II як найбільш значну подію його багаторічного понтифікату, подію, масштаби
якої повністю відповідають великому християнському Ювілеєві.
