У Вашій газеті мене зображено у вигляді «вовка», який кривдить
«овечку» в особі редактора газети «Северодонецкие вести», котра стоїть
на варті інтересів читачів. Я дещо інакше бачу цю проблему й тому хотів
би поділитися з читачами газети, в яких може скластися хибна думка про
мене.
Перше. В місті Сіверськодонецьку основні види інформаційної
мережі належать міськраді на чолі з міським головою Грицишиним В.Є., й
у них не надруковано практично жодного критичного матеріалу на адресу міськради
та її голови. Вся історія почалася з мого виступу на сесії міськради стосовно
розгляду бюджету на 1999 рік, де я висловив своє бачення витратної частини
бюджету, відмінне від думки депутатів. Однак вони ухвалили рішення, котре
вважали потрібним. Крім того, я дізнався, що міськрадою приймаються рішення,
котрі суперечать існуючому законодавству. Так, Сіверськодонецькою міськрадою
прийнято рішення стосовно безробітних, яких зобов’язували відробляти безкоштовно
3 дні на об’єктах благоустрою міста, перш ніж поставити їх на облік у центрі
зайнятості. Було прийнято й рішення про скасування пільгового проїзду громадян,
які мають на це законне право. За моїм зверненням обласний прокурор ці
рішення скасував. Після всього цього Сіверськодонецьке кабельне телебачення,
показуючи в записі мій виступ, вирізало близько 10 хвилин запису, де я
говорю про бюджет міста. За словами редактора програми, вона це зробила
після перегляду плівки Грицишиним В.Є., який і дав на це команду. Таким
же чином стала діяти й редакція газети «Северодонецкие вести», що припинила
опублікування матеріалів про мою діяльність у окрузі. Виникає думка, що
в місті Сіверськодонецьку існує цензура й виходить вона від міського голови.
Почалася інформаційна блокада. Знімаючи мої зустрічі з виборцями, телебачення
надалі не пускало їх у ефір. Так, при моєму поздоровленні Сіверськодонецької
школи-інтернату телебачення взагалі не розповіло про це. Всі ці обставини
й спонукали мене звернутися до суду.
Друге. Газета «Северодонецкие вести», не публікуючи
критичних матеріалів, постійно формує в населення помилкове уявлення про
те, що все хороше, що є в місті, — це заслуга міського голови Грицишина
В.Є., а в усьому негативному винні Луганськ і Київ. Газета «День» пише,
що мої зустрічі з виборцями й подача позову в суд напружили городян. Так,
але тільки на чию адресу спрямоване їхнє невдоволення?
Третє. На виборах 1998 року Кременна не входила
до мого округу, входили лише міста Сіверськодонець і Рубіжне, й саме останнє
й забезпечило мені перемогу.
Четверте. Кандидат у народні депутати В.Грищенко
ніколи не був радником Президента України, хоча й роздзвонював про це скрізь.
Він же й не зайняв другого місця на виборах, другим був інший кандидат
— Г. Дінейкін, який відстав від мене більш ніж на 10 тис. голосів виборців.
П’яте. Дирекція Сіверськодонецької школи-інтернату
ніколи не давала офіційної відмови від суми за позовом на користь школи.
Шосте. Обласний суд не відбувся не з нашої вини,
бо в отриманому повідомленні про час засідання суду чітко написано: «Ваша
явка в суд не обов’язкова». З повагою, народний депутат України Ю. ІОФФЕ
