За родом своєї діяльності кожний історик значну частину свого життя живе в минулому. Давайте й ми, мої шановні опоненти, повернемося в сімдесяті роки. Ви, напевно, пам’ятаєте знаменитого штангіста-рекордсмена Василя Алексєєва. Уявіть собі, що ви кидаєте йому виклик і обіцяєте перемогти його на очах у здивованого світу. Однак, я переконаний у цьому, ви, тверезо оцінюючи реальне співвідношення сил, ніколи не зробите цього.
У сфері інтелекту також існують м’язи, інтелектуальні м’язи. Вони, однак, володіють однією відмітною властивістю — оцінити їх у іншого може тільки той, у кого вони розвинені або на такому ж рівні, або вище за рівень суб’єкта, що оцінюється. Хто вам сказав, що ви доросли до рівня такої величезної, складної і суперечливої політичної фігури як Сталін? Хто сказав, що вам під силу оцінити дуже складну політичну гру 30-40-х років, яку він вів? І таких, як ви, «оцінювачів-суддів», на жаль, дуже багато. Вони виносять безапеляційні вердикти футболістам, художникам, політикам і військовим стратегам. Нітрохи при цьому не ніяковіючи перед тим фактом, що самі вони не займалися ні першим, ні другим, ні третім, ні четвертим. Я називаю це явище синдромом футбольного уболівальника.
Оцінюючи Пакт Молотова- Ріббентропа, потрібно спиратися на думку рівнозначних Сталінові і сучасних йому політичних фігур, а з істориків вибирати тільки тих, хто вміє свою політичну заангажованість або приховувати, або тримати в рамках пристойності. Зокрема, В.Черчілль сказав, що укладення Пакту «в той момент було вкрай реалістичним».
Американський історик Вільям Ширер додав до цього: «Першим і першорядним міркуванням Сталіна, як і глави будь-якої іншої держави, була безпека країни». Ще одна його цитата: «До кінця липня 1939 року Сталін був переконаний — і це очевидно, — що Франція і Велика Британія не тільки не хочуть міцного союзу, але й що метою уряду Чемберлена і Великої Британії є спонукати Гітлера вести свої війни в Східній Європі». Все це процитоване з однією метою — показати, що в західних політиків і істориків є прагнення тверезо оцінювати особистість Сталіна, а у наших «синдромників» під рукою напоготові відро з чорною фарбою...
Частина західних істориків і політиків вважає, що, підписавши цей Пакт, Сталін просто зробив помилку. Чи це так? Не знаю, але попутно зазначу, що масштабність політика, масштабність політичної діяльності, яку він веде, масштабність ухвал, що ним приймаються, зумовлюють і масштабність помилок, що ним здійснюються.
Так, на історичному обличчі Й.Сталіна є і голодомор, і репресії, і невинні жертви, але є й індустріалізація напівфеодальної держави, створення передової на той час військової техніки і, головне його досягнення — Велика Перемога, а також створення основ ракетно-ядерної могутності СРСР.
Я вірю, настануть дні, коли нашою державою керуватиме мудра і благородна влада, а наш народ підніметься на таку висоту розсудливості та терпимості, що Сталіна буде гідно оцінено і йому буде встановлено пам’ятника, на якому цілком можуть бути накреслені такі слова: «Ми пам’ятаємо, але пробачили. Вдячність за Вашу Велику Перемогу переживе віки!».
Що стосується «передвісника фашистської ідеології» Ф.Ніцше, то, я сподіваюся, ви знаєте, що до «передвісників» нацисти зараховували Лютера і Гете, Бетховена і Вагнера. Що ж це доводить? Звичайний кухонний ніж може слугувати інструментом кулінарного мистецтва і знаряддям вбивства, ядерна енергія може використовуватися в інтересах людини, а може й знищити її. Все без винятку людина може обернути на добро або на зло. Для мене Ніцше — спроба створити земну релігію. Ніцшеанство — заклик людства до інтелектуального, духовного та фізичного вдосконалення.
Всі видатні особистості для нас є вершинами, а ми їх підніжжя і оточення. Що з того, що при уважному розгляді ми бачимо кров, бруд і трагедії? Вони — лише люди: «У людині тварина й творець з’єднані воєдино: в людині є матеріал, уламок, надлишок, глина, бруд, нісенітниця, хаос; але в людині є і творець, твердість молота, божественний глядач і сьомий день — чи розумієте ви цю суперечність?» — це також сказав «передвісник».
Історія і історичні діячі не можуть бути оцінені лише шляхом простого нагромадження, сортування і препарування фактів з подальшими логічними висновками, оскільки людина — головна ланка історичного процесу, істота до непристойності лукава й брехлива: говорить одне, думає інше, а робить третє. Зіставити непорівнянне, пояснити суперечливе, доказати недоговорене, вловити фальш і брехню, відсікти кон’юнктуру моменту може лише людина, котра добре знає реалії життя, людську натуру та має чудову інтуїцію і саме абстрактне мислення. І до всього цього — ще й чесна. Чи часто таке зустрічається?
Історія — це та ж музика, факти — це ті ж сім нот, а історик — той же композитор. Композитор-геній розташує ці сім нот так, що народиться симфонія, в якій буде і трагедія, і страждання, добро і зло, але також пафос і героїзм, віра в свої сили, надія, спрямована в майбутнє. Диригент, глава держави, відрепетирує і виконає з оркестром, владою, цей твір так, що люди полишатимуть переповнені зали на піднесенні й прагнутимуть до творення.
Композитор-ремісник із тих же семи нот напише сороміцьку або напівсороміцьку вуличну пісеньку, що виконуватиметься в брудних, прокурених шинках. Вона вчитиме людей, що все бруд і що жити треба одним днем. Вона безперечно зірве оплески й принесе бариш, та тільки успіх цей буде недовговічним. Спитайте в композитора-генія звідки душа його черпає натхнення? Він вам не відповість.
Для того, щоб пізнати реалії життя, призначте собі грошове утримання розміром у цілу пенсію — аж 70 гривень. Сплатіть квартплату та комунальні послуги, електроенергію, телефон, телеантену, а на гроші, що залишилися, — розкошуйте.
Прогулянки парками, бульварами і набережним замініть прогулянками смітниками й звалищами. Не забувайте при цьому битися з жебраками та іншими нещасними за знайдену пляшку й, проходячи повз когось, просіть милостиню. При цьому набридайте так, щоб на вас пару разів плюнули й дали вам три-чотири важкуватих ляпаси. Коли вже дуже захочеться їсти, йдіть у найдорожчий супермаркет і, споглядаючи страви, втішайте себе думкою, що хтось це все-таки може купити. Через декілька місяців, я гарантую це вам, ви станете просвітленим, як буддійський чернець, що занурюється в нірвану, і перед вами відкриється наша Історія: велика і трагічна — учора, мерзотна і гидка — сьогодні.
Якщо ці труднощі вас не налякають — тоді вперед! Сміливо історизуйте, але пам’ятайте, що «мертвого лева може брикнути й осел».
P.S. До речі про «духовні орієнтири». Чи пам’ятаєте ви правило — лежачого не б’ють? Від себе додам, а мертвих — тим більше.
ВІД ВЕДУЧИХ СТОРІНКИ «ІСТОРІЯ ТА «Я»
Отже, ми з вами «не доросли до рівня» такої грандіозної історичної постаті, як Вождь Усіх Народів, читачу! Де вже нам оцінити його — тим більше судити. Інша справа А. Козак. Ось він чудово розуміє, який тягар історичної відповідальності лежав на плечах Йосипа Віссаріоновича. Створювалася небувала Держава — й вона вимагала крові десятків мільйонів людей і виселення цілих народів! Так треба було для Держави. А кров, зухвале перекроювання кордонів багатьох країн — не більше, ніж втрати, неминучі в такій великій справі!
Слід зазначити, що українська духовна традиція (до честі нашого народу) завжди була далека від милування Імперією. Т.Г.Шевченко, описуючи в поемі «Сон» Петербург 1844 року, називає Петра І та Катерину ІІ, які звеличуються зараз у Росії, «катами» й «людоїдами» і висловлюється про столицю на Неві так: «Отут крові пролито людської — І без ножа!»
Інакше дивиться на блиск імперії — Держави пан А. Козак. Блиск засліплює його. Й шановний автор навіть не ставить перед собою питання: а що, коли в число «необхідних» для побудови імперії жертв потрапить він сам або рідні, близькі йому люди? Перефразовуючи назву вельми повчальної полемічної статті А. Козака, можна сказати: його погляди — яскравий приклад зовсім іншого синдрому. Синдрому плачу за катом і його Імперією.
