Чи є в країні політична журналістика? Що означає для вас поняття «політична журналістика»? Ваша думка про «плюси» й «мінуси» двох можливих позицій політичного журналіста: «над сутичкою» або відкрито партійною (тобто використання пера для аналізу ситуації або ж проведення ідей певної політичної групи)? Власна позиція журналіста — це «ахілесова п’ята» професіонала? Чи його «плюс»?
1. Сьогодні в Україні політична журналістика існує як поняття, але практично відсутня як явище. Влада свідомо прагне до того, щоб в Україні не було реальної політичної журналістики, суспільство неусвідомлено перешкоджає цьому. На боці влади — сила, на боці суспільства — час. А, як говорив Ларошфуко, терпіння та час досягають більшого, ніж шаленство сили.
2. Політична журналістика — це здатність відстежити, проаналізувати і (по можливості) спрогнозувати політичну ситуацію з урахуванням норм існуючого законодавства, біблійних заповідей і вимог власної совісті.
3. Якщо журналіст щирий, не так важливо, де він — над сутичкою, в сутичці чи біля сутички.
4. Всякий думаючий журналіст приречений на те, що його власну позицію буде видно й у замітці в десять рядків. Навіть якщо її там немає... Сергій РАХМАНІН, політичний оглядач, «Зеркало недели»:
ДУМКА ЕКСПЕРТІВ «Дня»
Владлен ЛУТАЙ, доктор філософських наук:
— Головним недоліком української політичної журналістики я вважаю досить низький рівень оволодіння досягненнями сучасної політології, її суспільно-філософськими основами. Особливо це стосується керівників і власників ЗМІ. Так, у світі вже давно найважливішу роль відіграє конвергенція (зближення) ліберально-капіталістичних і колективно-соціалістичних цінностей, інтересів. А тому здійснюється взаємозбагачення їхніх переваг при подоланні недоліків. Зокрема, ще Михайло Грушевський показав недоліки однобокості і ідеалістичної, і колективістської тенденцій як у житті окремої людини, так і в еволюції суспільства.
На жаль, більшість наших журналістів і політиків залишилась на давно застарілих позиціях про антагонізм між капіталізмом і соціалізмом, між правими і лівими. Це призводить до примітивно-однобокого, а тому і не цікавого висвітлення подій, до намагання «довести», що лише точка зору свого ЗМІ є «єдино істинною». Усе це спричиняє і загострення міжпартійної боротьби. Тому я і мої друзі читаємо з українських газет в основному «Зеркало недели» та «День», які значною мірою намагаються (хоч і не завжди) висвітлювати суперечливі політичні точки зору (наприклад, матеріали Наталі Лігачової в «Дні»).
Оволодіння світовими досягненнями сучасного політичного діалогу є найважливішим завданням не тільки журналістів, але й усіх політиків країни. Це дасть змогу чіткіше виявляти ті загальні цінності, які повинні нас об’єднувати, визнавати можливість не лише своєї, але й інших суперечливих з нею форм конкретизації цих цінностей. І головне — краще вирішувати найгостріші політичні проблеми. Політичний журналіст може здійснювати дуже значний вплив на останні процеси.
Андрій ПОРТНОВ, студент, Дніпропетровськ:
— Один відомий філософ сказав: «Бути людиною означає мати симпатії». Людина може бути заангажованою — і те саме стосується журналістів. Що ж до пана Кривенка: то якраз «ПіК» — це зразок, на мою думку, елегантної заангажованості, його можна читати з великим задоволенням, але політичні сипатії безпомилково впізнаються. Чи існує політична журналістика в Україні — я думаю, що існує, досить різноманітна, але ця різноманітність багато кому не подобається.
