Шампанське випили, солодощі з’їли, і тільки паперові сердечка нагадують про те, що вчора Україна, мовби інтегрувавшись у світову спільноту, відсвяткувала відносно нове (як для нас) інтернаціональне свято — день Святого Валентина. Свято, мета якого поздоровити закоханого або ж закохану у вас з величезною удачею, тобто з тим, що він (вона) вас усе-таки віднайшли й зустріли в круговерті людей та подій своє щастя — вас. Інакше кажучи, поздоровити іншого з самим собою. І бути поздоровленим відповідно і, дуже бажано, тією ж людиною, яку вітаєте ви. І все це в ім’я Святого Валентина, котрий уже декілька століть вважається заступником закоханих, оскільки, згідно з однією із легенд, він таємно вінчав наречених, яким відмовили інші священики. Є, щоправда, й інші версії — німці, наприклад, вважають Валентина заступником душевно хворих (що, у цілому, не далеко від істини закоханих, і це підтвердить будь-який медик) — однак ми облишимо цю версію як менш романтичну. Як і не зупинятимемося на переказах Стародавнього Рима, де цього дня вшановували бога родючості Фавна, а оскільки зображення цього бога, явно подібне до, вибачте, козла, то відповідно й святкували — приносили у жертву козлів, їх шкури різали на ремені, з якими римські жерці бігали місту і лупцювали усіх перехожих, які траплялися під гарячу руку. Римляни, як істинні борці за продовження нації, свято вірили, що, лупцюючи козячим паском жінку, роблять її дуже плодовитою. Хоч, напевно знаючи інший, гуманніший тощо метод продовження роду, просто використали законне свято, щоб роз’яснити жінкам, «хто кому Вася». Відтоді все змішалося і переплуталося, відшліфувалося часом і вином, підлаштувалося під менталітет і вийшло: спершу романтика, цукерково-квітковий період, мартіні і валентинки, а потім — «розбір польотів», акцентований на авторитаризмі та чоловічому самолюбстві. Хоча, втім, жінки також не подарунок. Адже хто, власне, плекає й дбайливо культивує у хлопчикові те, що потім засуджується суспільством у чоловікові? Кругова порука — жінка, якій бракує уваги та любові, перетворюється на гіпертурботливу матусю, котра вирощує собі люблячого синочка (донечку), і вже ніяк не майбутнього люблячого чоловіка (дружину). Так що ж ми хочемо від потенційних чоловіків нових поколінь? Як казав, свого часу жахливо «передовий» за мірками кінця 80-х, мій викладач із географії, у школі вас навчать писати, читати і не любити комсомол за внески й збори, а от вiдчувати, думати й Любити вас має навчити ваша мама. А день вiд Святого Валентина чи не найкращий привід знову пересвідчитися у величезному значенні Любові? У тому, що духовним почуттям потрібно навчати і вчитися, не жаліючи ані сил, ані власного егоїзму. Щоб те, що зрозуміли й відчули ми вчора, стало підмурівком нашого упевненого, наповненого любов’ю завтра.
Продовження теми на стор. "Суспільство"
