У понеділок фракція ПСПУ повідомила про початок чергової пасіонарної акції: голодовка з метою змусити більшість «повернутися». За словами ж Олександра МОРОЗА, всi лiвi пiдтримують цю акцiю, але це ще не означає, що всi вони будуть голодувати...
«Ні людину, ні звіра не можна заганяти в глухий кут — вони чинитимуть опір до останнього». Це слова лідера бунтівного парламенту. Щоправда, не нашого, а російського, зразка 1993 року. Олександр Руцькой знав, що він каже, адже за його спиною був трагічний жовтень 1993-го.
Нікого не можна заганяти в глухий кут. Парламентська більшість, проводячи радикальну «кадрову» революцію на засіданні 1 лютого, практично унеможливила досягнення компромісу між двома частинами українського парламенту. З одного боку, більшість повністю усунула лівих від усіх керівних посад у парламенті. З iншого боку, вона лише пообіцяла їм у невизначеній перспективі ухвалити закон про політичну опозицію, який має визначити права та обов'язки меншості у ВР. Про те, що такий законопроект є, більшість вела мову вже давно. Однак у число першочергових його не було винесено. Ні 25 січня, ні 1 лютого.
Ситуація остаточно зайшла в глухий кут. Становище лівих фракцій можна назвати безвихідним. «Здавшись на милість» більшості (причому без чітких гарантій з боку останньої), вони втрачають усе — політичне обличчя, довіру та підтримку електорату, можливість хоча би мінімальною мірою впливати на прийняття рішень у парламенті. Про збереження самоповаги і власної гідності можна й не говоритити.
Зрозуміло, що в знехтуваних «меншовиків» спрацював інстинкт «загнаних звірів»: вони об'єдналися в одну «зграю» і збираються стояти до останнього. Тим більше, що їм немає чого втрачати, окрім своїх... мандатів, якщо тільки інстинкт самозбереження депутатської одиниці не візьме гору і не примусить частину «ізгоїв» прилучитися до більшості.
На вчорашньому засіданні «меншовиків» можна було спостерігати боротьбу саме цих двох сил. Можна сказати, що серед меншості спостерігається своєрідний розкол: «радикали» (передусім, члени фракцій ПСПУ та їхні прихильники з Компартії) запропонували боротися до кінця і не покидати робочі місця в сесійному залі. «Помірковані» заявили, що краще розійтися по комітетах. Фактично це могло б відкрити шлях до співпраці і пошуку компромісу з колегами «більшовиками». Після сесійного засідання відбулися збори фракції Компартії. Було прийнято рішення про те, що частина фракції працюватиме в комітетах, а деякі представники залишаться в сесійному залі.
Про можливість ведення переговорів з більшістю і досягнення взаємоприйнятного компромісу прямо ніхто не казав. Проте очевидно, що частина депутатів лівих фракцій готова до ведення переговорів із більшістю.
І «радикали», і «помірковані» виявили, однак, повну солідарність у намірі якщо не поглибити, то розширити конфлікт. Вони закликали розпочати масові акції протесту, пікети, демонстрації. Зрозуміло, що коли парламентарії звертаються до народу з подібними пропозиціями і проханнями про захист, то ці кроки можуть мати найбільш непередбачувані наслідки. (Російські парламентарії так і вчинили 1993 року, і що з цього вийшло, ми всі пам'ятаємо).
Усе це на поверхні. Цікавіше подивитися глибше і спробувати відповісти на головне запитання: чи не відбувається переосмислення лівими своєї ролі в подіях останнього часу? Чи задумалися вони над причинами своїх поразок і чи бачать вони необхідність перегляду стратегії і тактики? Судячи з усього, поки що ні. Заяву Олександра Мороза про вину самих лівих за нездатність об'єднатися раніше і про їхню відповідальність за прихід до влади Л. Кучми було зустрінуто несхвальним гулом. Схоже на те, що основна частина лівих не готова визнати пряму свою відповідальність за становище, що склалося. І це, звичайно, не вселяє оптимізму щодо можливості конструктивного розв'язання проблеми. Тим більше, що, ухваливши рішення про роботу в комітетах, ліві збираються не шукати шляху компромісів, а перенести протистояння вже на новий рівень.
Вдало знайшовши відповідь на запитання «Хто винен?», вони абсолютно не знають, що робити далі. Проте очевидно, що коли кут, у якому опинилася меншість, глухий, то треба повернутися до нього спиною і шукати вихід із нього. Головне питання в тому, чи усвідомлюють це самі ліві і чи зможуть вони зробити кроки, щоб вийти з цього кута.
