Власне кажучи, Тетяна Шевченко починала як текстильниця.
Її перехід до пастелі відбувся порівняно недавно — якихось сім років тому.
Проте пастель — техніка надзвичайно вибаглива. Її особливу чарівливість
неможливо «підігнати» ні під живопис, ні під графіку. І, хоч як це не прикро,
доводиться визнавати, що лише у деяких роботах «жирна», мало не пастозна
манера роботи, характерна для Тетяни Шевченко, може бути названа не різновидом
живопису (що відрізняється від живопису олійного лише матовістю поверхні),
а саме пастеллю, яка, як кажуть, настільки ніжна, що розлітається навіть
від глибокого дихання захопленого працею художника.
З тієї ж причини фотографії не дадуть про роботи Тетяни
Шевченко майже ніякого уявлення — або, що значно гірше, дадуть уявлення
зовсім хибне. Тетяна Шевченко належить до числа художників, які багато
і активно (і, напевно ж, охоче) репродукуються, однак переважну більшість
репродукцій її робіт важко віднести до вдалих. Найтонші мальовничі переливи
раптом набувають на них вражаючої, але малоприємної «анілінової» яскравості.
Тим часом краса і особлива витонченість кращих пастелей Тетяни Шевченко
— саме у вишуканості їх колориту, побудованого зазвичай на градації одного
кольору — сріблястого, сіро-зеленого, холоднувато-рожевого. Іноді колір
стає щільнішим і декоративнішим, зберігаючи, втім, свою «пастельність».
Тетяна Шевченко досить рішуче звертається до найрізноманітніших
жанрів — і працює в них (пастеллю) з однаковим успіхом. Серед її робіт,
які увійшли до нинішнього «виставочного диптиху» — своєрідні «видіння-феєрії»
(«Венеціанський карнавал») та романтичні алегорії («Афродіта»). Художниця
охоче пише квіти, особливо маки.
Та все ж таки значна частина робіт Тетяни Шевченко — пейзажі
і марини — присвячена Криму. «Чарівний край» — це, безперечно, Крим. Про
нього Тетяна Шевченко говорить в тонах, більш ніж захоплених: «Як добре,
що у мене є мій Крим! Як хочеться відвернутися від метушливого буденного
життя, спинитися на мить у нашій шаленій метушні, розчинитися повністю
у цьому єдиному, найкращому місці на Землі» — тощо. Її роботи, які увійшли
до першої виставки в «Акварелі» — найкращі ілюстрації до подібних висловлювань.
Кримські пейзажі не могли не з'явитися і на другій виставці — поруч з «Благовіщенням»,
«Молитвою», «Великомученицею». Ще одна пастель виставки «Ангел мій» називається
«Поклич мене у світлу далечінь». Ця фраза, певна річ, багатозначна. Однак,
здається, створюючи цю «Далечінь», Тетяна Шевченко мала на увазі все той
же «Рай на землі» — свій Крим.
