Маючи великий потенціал: освічене населення, відносно багаті природні ресурси, збережені традиції важкої праці в промисловості та сільському господарстві, вигідне географічне положення, яке дає можливість мати прибуток від міжнародної торгівлі, — Україна зазнала важкої депресії. Спад внутрішнього валового продукту (ВВП) перевищив 60 відсотків і за глибиною та тривалістю вирізняється навіть з-поміж країн колишнього Радянського Союзу, що дуже негативно позначилося на життєвому рівні людей. Населення змушене жити на доходи, які більш ніж у два рази менші від тих, які воно мало кілька років тому. Гіперінфляція 1992-1993 рр. повністю знецінила заощадження людей у банківській системі. Надбаний плачевний досвід роботи урядів свідчить, що спроби розв'язати економічні проблеми у відриві од широкомасштабної стратегії містять у собі надто велику небезпеку.
Перші роки незалежності були характерні великим дефіцитом бюджету. Уряди намагалися підтримати всі, в тому числі і збиткові, підприємства та галузі промисловості. Дефіцит бюджету здебільшого фінансували за рахунок позик Національного банку, що призвело до гіперінфляції, економічної нестабільності та негативного впливу на інвесторів.
Усвідомивши ціну інфляції, уряд кінця 1994 року, почав відмовлятися од фінансування дефіциту бюджету за рахунок емісії Національного банку і покривати його дефіцит за рахунок позик. Одночасно було здійснено спробу скоротити дефіцит бюджету, який уже 1996 року трохи перевищив 4 відсотки ВВП. Номінальний обмінний курс національної валюти, який у 1992-1994 роках упав більше ніж у 400 разів, під кінець 1995 року став більш-менш стабільним. Інфляція з гіперінфляційних рівнів скоротилася 1997 року до незначних 10 відсотків.
Займаючись стабілізацією економіки, уряди виявилися нездатними визначити, оцінити і розв'язати базові проблеми, які спричинили дестабілізацію економіки України. Здатність виробляти товари та послуги відчутно зменшилася. Слабкість економіки стала наслідком скорочення виробничої спроможності. Одночасне скорочення ВВП та зростання цін підтвердило, що промисловість неспроможна виробляти товари та послуги, які готові були купувати в країні та за кордоном.
Підвищення цін на енергоносії призвело до зростання собівартості продукції підприємств, яким властива надзвичайно висока енергомісткість. Перехід на світові ціни значно погіршив умови торгівлі з основним постачальником сировини — Росією. Головним виявилося те, що в Україні не склалася система розподілу ресурсів. Невизначеність проявилася в постійному зростанні непрямих субсидій підприємствам (таких, як податкові пільги, заборгованості) та в можливості працювати в тіньовій економіці. Відносна фінансова стабільність не спричинила економічне зростання. Ці проблеми негативно впливали на збільшення бюджетних видатків та скорочення бази оподаткування. Дефіцит бюджету 1997 року зріс до 7 відсотків, протягом 1998 року спад ВВП супроводжувався зростанням темпів інфляції. Поєднання жорсткої монетарної політики та дедалі більшого дефіциту бюджету призвело до виникнення класичної боргової спіралі. За інфляції на рівні 10 відсотків реальні відсоткові ставки на початку 1999 року перевищували 60 відсотків.
Пройдений за дев'ять років розвиток економіки України можна охарактеризувати, як поєднання стратегії збереження статус-кво і стратегії протекціонізму, які забезпечували лише повільний та незначний перехід до ринкової економіки. Уряди намагалися підтримувати наявні структури власності та контролю, зберегти соціальні блага минулих часів, зупинити спад виробництва та скорочення зайнятості. Це певною мірою зменшувало соціальне напруження та політичний тиск. Застосування стратегії у вибірковому захисті внутрішнього виробництва від конкуренції стимулювало інвестиції, включаючи іноземні, а застосування тарифів та мита на імпортні товари забезпечувало певні надходження до бюджету.
Разом із тим ці дві стратегії в діяльності урядів призвели до погіршення довгострокових перспектив економічного зростання, що було зумовлено наданням підтримки неефективному виробництву, а також було зумовлено фінансуванням значних державних витрат. Це спричинило високі відсоткові ставки, брак обігових та інвестиційних коштів, нестабільність банківської системи, проблеми із зовнішніми платежами, збитки підприємств, нагромадження заборгованості із заробітної плати та соціальних виплат, зростання рівня безробіття. Підприємства, які використовували захисні бар'єри, стали економічно неефективними через те, що не було конкурентної боротьби. Неефективність виробництва, у свою чергу, підривала засади економічного зростання.
За умов відсутності політики, спрямованої на зменшення ролі держави в економіці, не можливо досягти усунення структурних викривлень, переміщення підприємств із тіньової економіки в легальну, збільшення виробничої спроможності та сфери послуг, зменшення видатків задля скорочення дефіциту бюджету.
Нинішній уряд України повинен скористатись нагодою і повною мірою використати стратегію конкурентоспроможності, коли якій роль держави має змінитися: від власника, який контролює виробництво, — до гаранта стабільного середовища для підприємницької діяльності. Держава має виступати захисником населення, а не виробництва. Застосовуючи стратегію конкурентоспроможності, уряд має створити середовище, яке сприяє конкуренції та надає можливості досягти успіху за рівних умов. Ресурси необхідно спрямувати на виробництво тих товарів і послуг, щодо яких Україна буде вигідно відрізнятися серед конкурентів. За таких обставин підвищується купівельна спроможність українського споживача і виникають умови для успішної конкуренції українських підприємств на експортних ринках. Зростання конкурентоспроможності має стати одним із пріоритетних завдань промислової політики України.
Запровадження цієї стратегії найдужче вдарить по зайнятих на підприємствах, які не можуть ефективно працювати в конкурентному середовищі. Такі працівники та їхні родини мають бути захищені ефективною системою соціального захисту, що буде значно економічніше, аніж підтримувати збиткові підприємства, особливо в тому випадку, якщо виробництво знищує вартість, а не створює її. Стратегія конкурентоспроможності сприятиме очищенню та оздоровленню банківської системи, яка зможе підключитися до процесу підтримки економічного зростання виробництв та добробуту населення. Конкуренція має сприяти ефективному використанню українських ресурсів — це й буде визначальним для майбутнього рівня життя.
Новий уряд повинен усвідомити, що за втілення цієї стратегії доведеться протягом короткого часу платити певну ціну. Визначивши цю ціну, уряд має розробити план мінімізації її впливу на економіку України.
Для розв'язання взаємозалежних економічних та соціальних проблем уряд мусить переорієнтуватися — перейти від короткострокових перспектив до моделі, що передбачає більш стратегічну роль уряду.
ДО РЕЧI
Рівень інфляції в Україні за 1999 рік становив 19,2 відсотка і перевищує запланований у державному бюджеті. Ціни на продовольчі товари зросли на 26,2 відсотка, на непродовольчі — на 11,9 відсотка.
