Виставлені полотна іноді нагадують точки на карті великого масштабу — крізь кожну проглядає гігантизм персони митця, виринають iз пам'яті десятки інших його шедеврів. Тому не сподівайтеся швидко оглянути виставку — вам це не вдасться, надзвичайно багата на підтекст експозиція примусить вас розгадати свій сюжет, подумки посперечатися із куратором виставки Ольгою Петровою, яка структурувала експозицію строго за напрямами (соцреалізм і реалізм, андеграунд, «суворий стиль», фольклоризм, імпресіонізм, ліризм, полістилізм, нефігуратив тощо), що характеризує не так сповідування чітких естетичних приписів митцями, як жадану розкутість посттоталітарного українського мистецтвознавства, готового розширювати термінологічну палітру. Ця виставка вимагає від глядача роботи, діалогу, натомість даруючи горде відчуття багатства, адже середній показник кардіограми українського мистецтва другої половини ХХ століття — незрівнянно вищий, ніж середньо- посередній.
