У Вишнівці, мальовничому селищі, що розкинулося по обидва
береги тихоплинної річки Горинь, неподалiк від її витоку, життя, як і належить
глухій провінції, таке ж тихоплинне й монотонне у своїй одноманітності.
Тут вже давно нічого не відбувається, що б виходило за звичні рамки, а
вишнівчани, за відсутності іншої роботи, здебільшого зайняті господарством
та поранням на присадибних ділянках.
На відміну від дня сьогоднішнього, давніші часи у житті
цього містечка густо насичені подіями та відомі неординарними історичними
постатями. А замок князів Вишневецьких, згодом перебудований у палац, що
й досі височить на пагорбі над долиною річки, призамкова Вознесенська церква
та альтанка, від якої до наших днів залишилася лише одинока лавка — є німими
свідками багатьох важливих подій минулих століть.
Назагал вишнівчани непогано обізнані у історії свого краю.
Важко знайти у Вишнівці людину, від школяра до літнього пенсіонера, яка
б не пишалася тим, що саме з їхнього містечка походить легендарний засновник
Запорізької Січі Дмитро Вишневецький (Байда), нащадок волинських князів
Гедиміновичів. До речі, прізвище Байда (щоправда, вимовляється воно тут
із наголосом на останньому складі Байда) і зараз інколи зустрічається у
цій місцевості.
Перша згадка про Вишнівець в історичних документах датується
1395 роком. Саме тоді литовський князь Вітовт, позбавивши Дмитра Корибута
Сіверського князівства, дав йому поселення на Волині, а серед них і Вишнівець.
Після цього упродовж цілого століття про це поселення не збереглося ніяких
відомостей і лише 1494 року Вишнівець знову згадується у тогочасних хроніках
у зв'язку з татарською навалою на Волинь. Татари вщент зруйнували місто
і замок, а населення погнали у ясир.
Ще через півстоліття, у квітневі дні 1542 року, знову татарська
навала, цього разу 25- тисячної орди на чолі iз ханом Меглі-Гіреєм. Але
цього разу татари потерпіли поразку у бою біля села Лопушно неподалік Вишнівця.
Відомо, що у розгромі татарів брав участь і князь Дмитро Вишневецький,
про- славлений у піснях як Байда. А прибувши у 1550 році на Малу Хортицю,
він заснував там укріплення, пізніше назване Запорізькою Січчю. За свої
кошти він озброїв укріплення гарматами і прославився згодом як оборонець
України від татарських набігів. Подальша його доля загальновідома. Як свідчить
легенда, Байда через зраду потрапив до турецького полону і турки його стратили,
підвісивши ребром за гак.
Ще через півстоліття вишнівецькому замку судилося стати
ареною великомасштабних політичних інтриг та авантюр. 1603 року тут з'явився
втікач iз Московії, авантюрист Грішка Отреп'єв, пізніше прозваний Лжедмитрієм
I. Він знайшов притулок і захист у князя Адама Вишневецького, що доводився
онучатим племінником легендарному Байді, але на початок XVII століття князі
Вишневецькі вже встигли перейти на католицьку віру й ополячитися.
Відтак вишнівецький замок став німим свідком таємних змов
при захопленні московського престолу. Саме Адам Вишневецький познайомив
Лжедмитрія з Мариною Мнішек, донькою польського воєводи Юрія (Єжи) Мнішека.
Князі Вишневецькі і Мнішеки виступили головними організаторами походу самозванця
на Москву. Саме вони за сприяння католицького духовенства повінчали Лжедмитрія
і Марину. Їх подальша трагічна доля відома.
Ще одна неоднозначна постать в історії України з роду князів
Вишневецьких — Ярема (Ієремія). Магнат, який володів тисячами маєтків по
обидва береги Дніпра зі своїм власним військом виступив проти Богдана Хмельницького,
але був розбитий козацькими загонами під проводом Максима Кривоноса.
Певний відрізок часу пов'язує вишнівецький замок та його
околиці iз самим Богданом Хмельницьким. Через Вишнівець козацькі полки
йшли до Берестечка. У селі Колодно біля Вишнівця гетьман стояв табором,
очікуючи кримського хана. А після його зради та важкої поразки саме у вишнівецькому
замку татари тримали гетьмана в полоні. У замку він пробув до кінця липня
1591 року аж поки татари не отримали за нього викуп.
Останній iз роду князів Вишневецьких — Михайло Серватій
— перебудував замок у величний палац у класичному стилі, його оточував
розкішний парк, що нараховував понад тисячу дерев. Після його смерті Вишнівець
разом із палацем перейшов у володіння Мнішеків.
Князі Вишневецькі та їх спадкоємці зібрали велику бібліотеку,
що нараховувала близько 15 тисяч томів, серед яких було чимало стародруків,
рідкісних видань, а також оригінали листів королів, царів, магнатів. Особливо
важлива роль у поповненні книгозбірні належить князеві Михайлу- Юрію Мнішеку.
1876 року бібліотеку викупив і вивіз до Києва граф Толль,
де тримав її у підвалі. Але одного разу лопнула каналізаційна труба і вода
залила книги. На жаль, врятувати вдалося лише невелику частину бібліотеки.
Старі стіни замку, пізніше палацу князів Вишневецьких,
пам'ятають чимало історичних осіб. У різні часи тут побували Іван Мазепа,
Петро I, Станіслав Понятовський останній польський король, Микола Костомаров,
Тарас Шевченко, Оноре де Бальзак, Юліуш Словацький, Леся Українка, Симон
Петлюра.
1848 року, подорожуючи півднем Волині у складі Археографічної
комісії, Вишнівець відвідав Тарас Шевченко. Саме тут від місцевих жителів
він почув оповідь про «скажені шахи» Яреми Вишневецького. Гра у шахи відбувалася
на велетенській, вимощеній зі світлого та темного каменю, шахівниці, де
роль фігур виконували люди, кріпаки Вишневецького. «Виграні» фігури відразу
ставали власністю того із вельможних шахістів, хто їх «вигравав».
У XIX — на початку XX століття далеко за межами Вишнівця
славилася картинна галерея князівського палацу. Тут було близько тридцяти
живописних портретів князів Вишневецьких, Острозьких, Мнішеків та інших
відомих шляхетських родин. Портрет Дмитра Вишневецького (Байди) з колекції
палацу нині зберігається у Державному історичному музеї в Києві. Пантеон
феодалів доповнювався галереєю портретів польських королів, починаючи від
Лешків і закінчуючи останнім королем Речі Посполитої Станіславом Августом
Понятовським. Було також багато інших картин, на яких зображувалися битви
з татарами і турками, мисливські сцени, пейзажі, краєвиди міст, а також
серія полотен, присвячених історії Лжедмитрія і Марини Мнішек (зараз вони
зберігаються у Московському історичному музеї).
На початку ХХ століття власник палацу генерал Демидов подбав
про поповнення колекції новими мистецькими творами.
Під час Другої світової війни палац було частково знищено
та розграбовано. Відбудувати його вдалося лише у 70 роках. З того часу
тут знаходиться селищний будинок культури, бібліотека, ПТУ, а праве крило
займає шкіргалантерейна фабрика. Але, попри велику кількість господарів,
як це, на жаль, зазвичай і є — споруда перебуває у вкрай занедбаному стані.
У багатьох місцях обвалилася штукатурка, руйнуються стіни, потребує ремонту
дах. Безумовно, такий унікальний історико-архітектурний пам'ятник, як палац
та залишки замку князів Вишневецьких заслуговує й іншого призначення та
кращої долі.
