Починаючи з середини літа цього року, у Києві з завидною
регулярністю висаджуються десанти найвідоміших діячів РУнет (російського
Інтернету. — Авт. ). Артемій Лебедєв (design.ru), Антон Носик (Газета.Ру),
Ігор Черкашин (Actis Systems), Марія Грачова (РА «Прорив») та інші не приховують
свого інтересу до українського ринку, викликаючи неабиякий ажіотаж у середовищі
«вітчизняних виробників», котрі знудьгувалися за виглядом і запахом справжніх
грошей. Апофеозом цього нашестя стало придбання відомою російською компанією
Actis-Systems київської студії Веб-дизайну Armitage's Studio. Сума операції
склала «декілька сотень тисяч» доларів. У інтерв'ю київському агентству
Інтернет-новин (http: //ain.com.ua) керівник Actis-Systems Ігор Черкашин
пояснив це тим, що український «ринок досить великий і на ньому великі
перспективи. Необхідно тільки привнести оптимізм. Є талановиті люди, є
замовники, є технології, все є. Немає тільки у людей віри, що все це можна
зробити. Ми вирішили — чому б і ні? Видно всі ідеологічні й економічні
передумови того, що ринок буде активно розвиватись. Я вважав, що гріх не
використати таку можливість».
У серії інтерв'ю, взятих АIНом у діячів РУнет, оцінки можливого
обсягу Інтернет-ринку в Україні коливалися в діапазоні від десятків тисяч
до одного мільйона умовних одиниць. Просто кажучи, ринок настільки молодий
і нерозвинений, що оцінка є не більш, аніж ворожінням на кавовій гущі.
Єдине, в чому сходяться всі без винятку росіяни — розвиток ринку буде швидким
і енергійним. Найпізніше — пара років, і у Києві буде та ж ситуація, що
й у Москві, де вже сьогодні, за словами Ігоря Черкашина «будь-яка маленька
студія, що складається з одного, двох чи трьох чоловік, які проявляють
себе як здатні отримати реальний результат, витрачає половину свого часу
не на роботу з клієнтом, а відбиваючись від таких настирливих мух, як великі
компанії, потенційні інвестори, котрі говорять: «А давайте ми щось із вами
зробимо разом... Давайте якось вигадаємо... Як же так... Чому ж ви такі
одні тут сидите... Ви можете зробити значно більше...» тощо. В Москві у
мене — і не тільки у мене, а у всіх, хто працює на ринку Інтернет, — відпрацьований
інстинкт: ти зустрічаєшся з людиною, людина починає говорити правильні
речі, ти хапаєш її за рукав і говориш: «Якщо ти ще не зайнятий у якійсь
компанії, я віддам все, щоб ти тільки працював у нас. Що треба для того,
щоб ти почав працювати у нас?».
Повертаючись до рекламної акції «Інтел», не можна не згадати
про вельми показовий момент — сама корпорація представляє її «як частину
програми із просування новітнього процесора Intelи Pentiumи III на російський
ринок». Корпорація не має і не вважає за потрібне мати українські сторінки
на своєму сайті. На жаль, але й абсолютна більшість виробників товарів
і послуг світового масштабу продовжують розглядати Україну саме як російську
провінцію, у кращому випадку — протекторат. І не дивно — навіть власне
українські інформаційні ресурси, створені жителями України для інших таких
же жителів, нечасто балують відвідувачів підтримкою і російської, і української
мов. І нехай, якби тільки комерційні та аматорські ресурси — навіть нещодавно
відкритий сайт СДПУ(о) просто ігнорує факт існування української мови,
добре якщо не разом із тими, хто віддає перевагу їй, а не всім іншим. Інтернет-варіант
книги Леоніда Кучми «Про головне. Країна як проект», галас навколо якої
за своїми масштабами нагадав мені «видатний твір геніального автора, безсмертну
трилогію» «Мала земля», «Цілина», «Відродження», теж з'явилася спочатку
тільки в російському варіанті. Тільки через тиждень, після уїдливих відгуків
у УАнет, російська, до речі, команда, котра готувала проект, ушанувала
і носіїв державної мови тієї країни, «проект» якої з таким пафосом викладав
на сторінках книги її іменитий автор.
Можна було б довго і нудно моралізувати на цю добряче-таки
заяложену тему, розмірковувати про необхідність державного регулювання,
національну гідність і інші високі матерії. Але ситуація набагато простіша
— доки 50 мільйонів українських громадян не стануть пристойно заробляти,
щоб так само пристойно витрачати, доки Україна не стане, нарешті, самодостатнім,
привабливим споживчим ринком, ніхто не стане витрачати гроші на задоволення
наших мовних, культурних і інших пристрастей. Так що, справа за нами. А
за ким же ще?!
ДО РЕЧІ
Згідно з дослідженням, проведеним Київським міжнародним
інститутом соціології, кількість користувачів Інтернету в Україні становить
3% від населення країни старше 16 років. 15,8% громадян України взагалі
не знають, що таке Інтернет. І хоча російські фахівці оцінюють відставання
УАнету від РУнету всього на один рік, перспективи зростання ринку реклами
й обсягу рекламних носіїв в УАнеті, як і раніше, розглядаються ними як
досить низькі.
Співробітник компанії «Глобал Юкрейн» Ігор Стадниченко
сказав «Дню», що на цьому ринку була тільки одна іноземна інвестиція, через
вибори все було загальмовано. За його словами, на українських сайтах можна
зустріти дуже мало російської реклами і відповідно відтікання грошей у
Росію невелике. Директор RP- агентства Talan Communications Івета Делікатна
в розмові з «Днем» згадала про три сайти, виконані її фірмою для своїх
замовників, однак не могла стверджувати, що цей вид діяльності незабаром
стане основним для її фірми. Генеральний директор ISP PACO Links International
Едуард Бєлов, відповідаючи на запитання «Дня» про перспективи розвитку
Інтернету в Україні, заявив: «Вони такі ж, як і у нашої економіки. Ви ж
бачите, що навколо діється».
Щодо приходу російських грошей в УАнет, як свідчить проведене
Агенством інтерновин опитування (http://www.ain.ua), українські web- працівники
проблем не бачать.
«Я, щоправда, не зовсім упевнений у шаленому успіху, який
вони собі пророкуватимуть, — говорить Євген Савченко, «О+K». — Тут український,
а не російський менталітет бізнесу. І справи на високому рівні(!) будуються
не за такими механізмами, як у Росії». Олексій Гончаров, web-дизайн студія
Seven Styles, був більш категоричний: «А чим вони різняться від інших?
Росіяни чи не- росіяни приходять з грошима одного і того ж кольору. Різниця
в кількості (грошей), в здатності на цьому ринку працювати. Я гадаю, що
у росіян це вийде краще».
«Я взагалі не думаю, що «прихід грошей» може когось налякати,
— вважає Родіон Величенко, Golden Web Studio. — Ну хіба що люди, котрi
погано розбираються в сучасній економіці, будуть говорити, що «нас скуповують
на кореню». Досвід наших безпосередніх сусідів — Польщі, Словаччини та
Прибалтійських держав — показує, що реальний підйом і оздоровлення економічної
ситуації починається саме тоді, коли приходять великі закордонні інвестори
і починають «скуповувати на кореню» все поспіль, а точніше, вкладати свої
живі й чималі гроші у все, що ще хоч якось дихає і здатне жити і розвиватися».
Величко стверджує, що «прихід грошей зі сторони був абсолютно
очікуваним і прогнозованим. Україна — не найбагатша країна світу, тому
власне українських грошей, інвестованих у Інтернет-технології, було явно
недостатньо. Водночас Інтернет — це по своїй суті безмежне медіа-середовище,
і кордони між державами тут набагато прозоріші, ніж у позамережевому житті.
Тому саме поняття «сторони» тут дещо дивне. Чимало обмежень, до яких ми
звикли в житті, у Мережі виявляються просто результатом негнучкості нашого
мислення. Іншими словами, у всьому, особливо розвиненому світі гроші в
Інтернет вкладаються, було б дивно, якби ця тенденція не позначилася на
Україні або була б зупинена українськими кордонами».
«Вже можна з упевненістю говорити, що наступного року ринок
webвиробництва зросте як мінімум удвічі, — пише в статті «Україна приходить
у великий Інтернет?» Олександр Брамс (http://www.ain.ua) і практично всі,
хто на ньому працюватиме, отримають дуже сильний стимул для розвитку, тільки
не на всіх позитивно вплине сам хід «битви за мільйон».
