Перша помилка — це протиставлення України і Заходу, бо якраз на Заході — у Швеції, Франції, Італії, Німеччині — соціалісти або довгий час перебувають при владі, або це одна із потужніших складових сьогоденної опозиційної, а завтра — правлячої коаліції. Так само й на Близькому Сході, в Ізраїлі, де лідер партії Авода, сучасний прем'єр Ізраїлю, очолює лівий коаліційний уряд. Протиставляючи Україну Заходові, молодий соціаліст не бачить очевидного: той самий привид комунізму, від якого жахаються наші громадяни так, що навіть не люблячи чинну владу, біжать за неї голосувати, спокійно матеріалізувався в Європі у вигляді соціалістичної чи соціал-демократичної ідеї. Тут він посів якщо не керівне, то одне з найвпливовіших місць у сучасній політиці. Соціалістичний рух є однією iз суспільних противаг, які склалися на сьогодні в Європі, зробивши високим рівень соціального захисту й значно поліпшивши життя громадян. Чи ми маємо щось таке в Білорусі чи Росії?
Друга помилка пана Огея, на мiй погляд, полягає в тому, що він посилається на країну, чий приклад аж ніяк не можна вважати позитивним. В Югославії диктатура Тіто була економічно ефективною, але політичне життя країни, яке базувалося на однопартійній системі, керувалося волею однієї особи. Що сталося з цією країною після смерті Тіто, ми бачимо на власні очі. Можна ще згадати Китай, де комуністична партія будує ринкову економіку, але треба знати унікальну історію цієї країни, щоб не намагатись цей досвід повторити за інших історичних умов. Тобто пан Огей постійно плутає комуністичну однопартійну систему з елементами ринкової економіки з нормальним природнім суспільним ладом країн, де соціалісти виборюють своє право на керівництво країною в демократичному виборчому процесі. А це вже помилка суттєва, так би мовити, базова. Ця помилка й не дозволила соціалістам, на мій погляд, вийти в другий тур виборів. Електорат, на жаль, не відрізняє наших соціалістів від комуністів, бо вони, як видно зі статті пана Огея, і самі себе не дуже від комуністів відрізняють. Я знаю значну кількість людей, які, попри особисту симпатію та повагу до О.Мороза, не голосували за нього, бо побоювалися що соціалісти, об'єднавшись із комуністами, втягнуть Україну в які-небудь союзи на кшталт російсько-білоруського, побоювались і націоналізації, і популізму в монетарній політиці тощо. І таки О.Мороз підтримав кандидатуру П.Симоненка, що тільки підтверджує: наші лівоцентристи ніяк не можуть самовизначитись. Вони навіть не пам'ятають таких прикладів: у тридцяті роки Сталін вважав своїми найлютішими ворогами зовсім не Гітлера з його націонал-соціалістами, а соціал-демократів (їх наша пропаганда називала соціал-зрадниками). Тому комуністам Німеччини було заборонено Комінтерном об'єднуватись проти Гітлера з соціал-демократами навіть під загрозою перемоги нацизму. Чим це скінчилося для Європи — ми знаємо. Європейські соціалісти колись жорстко відокремили свій рух від комуністичного, саме зосередившись на пропаганді пріоритету прав людини і високого рівня соціальної захищеності широких верств населення, і це принесло їм перемогу.
Такі ідеї мають велику популярність і в нас, але партії такий настрій електорату мало використовують. Те, що велика кількість громадян не голосує за соціаліста, який пропонує помірковану програму й не здатний на різкий рух уліво — є серйозною ознакою того, що соціалісти не змогли довести суспільству, що вони не прагнуть повернення СРСР, тоталітаризму тощо. Більше цього, саме соціалісти, виступаючи за високий рівень соціального захисту й прав людини, повинні були б роз'яснювати вади штучного комуністичного устрою, який призводить до загибелі країни з таким устроєм: або комунізм, як у Китаї, що відмовляється від чистоти ідей і будує капіталізм, або країна гине швидко чи повільно. Соціалісти, протиставляючи себе Заходу, не відчувають своїх коренів, вважаючи перемогу Кучми випадковою або підробленою. Чи стверджуючи, що П.Симоненко просто не хотів перемагати. Але соціологи стверджують, що є гранична кількість виборців, які спроможні проголосувати за комуністів — це приблизно одна третина населення. Інші, боячись повернення в «світле минуле», ні за яких обставин за компартію не голосуватимуть. Якщо вже в такій кризі та скруті П.Симоненко не переміг, то привид є таки привидом. На жаль, цей привид відлякує людей від нормального лівоцентристського руху. І ця ситуація — відсутність лівоцентристської, як, до речі, і правоцентристської опозиції — дуже небезпечна для майбутнього країни.
