Повідомлення носили суперечливий характер: у одних ішлося
про прах гетьмана Мазепи, в інших — про землю, взяту на його могилі. А
ініціатор акції, письменник Богдан Сушинський, твердить, що йдеться саме
про кісткові рештки, тобто про прах гетьмана. Принаймні так цитує п.Сушинського
тижневик «Літературна Україна» від 4 листопада цього року: «...Вже було
точно визначено місце поховання. Мене запитують, чи були виявлені там кістки,
якісь тлінні останки. Я відповідаю — так, і стою на цьому, що прах гетьмана
зійшов у рідну землю, з якої ми виходимо і куди зрештою повертаємось. Ось
бачите оригінал документа — акт про передачу праху Івана Мазепи, завірений
мерією. Він навіки залишається тут, у музеї». З тексту статті, на жаль,
не зрозуміло, хто і коли точно визначив місце поховання гетьмана, провів
розкопки, ідентифікував кісткові рештки. Є лише туманні натяки на те, що
це зробили безіменні румунські вчені.
Урочистості в Батурині — не перша спроба повернути прах
Івана Мазепи в Україну. Цей задум плекала ще Центральна Рада, але тоді
на заваді став перебіг національно-визвольних змагань. Після здобуття Україною
незалежності до цього задуму повернулось Всеукраїнське товариство політичних
в'язнів і репресованих, яке в травні 1992 р. прийняло ухвалу відрядити
до Румунії спеціальну експедицію у складі авторів цих рядків — історика,
археолога, антрополога. Ініціативу товариства підтримала Президія НАН України,
прийнявши спеціальну ухвалу й виділивши відповідні кошти. Частину коштів
складали добровільні внески організацій, підприємств, приватних осіб. Активну
участь в організації експедиції брали голова товариства п. Пронюк та член
правління п. Романюк, що невдовзі після цього став Патріархом Володимиром
і очолив Українську православну церкву Київського Патріархату.
Експедиції до Румунії, що відбулася влітку 1993 року, передувала
велика дослідницька робота, яка, до речі, триває й нині. Достеменно відомо,
що Мазепу спочатку поховали в селі Варниця поблизу міста Бендери, де був
розташований табір шведського короля Карла ХII і де нещодавно українська
громада Придністров'я встановила пам'ятний знак. Згодом його соратники
вирішили перепоховати гетьмана в столиці Молдови місті Ясси. Про це свідчить
документ під назвою «Покірний маєстат запорозького війська до св. королівського
маєстату Швеції», де, зокрема, сказано: «Боліємо над неславним похороном
ясновельможного гетьмана Мазепи, що ті дорогі тлінні останки, геройська
душа в яких наповнила увесь світ славними вчинками, прийняла марна земля
цього простого села. Тому запорозьке Військо звертається до св. Королівського
маєстату з проханням змоги поховати тлінні останки гетьмана врочистіше
в славнішому місті, зокрема, в Яссах, у так званому монастирі Голія». Згодом
козаки відмовились від цього наміру, оскільки господарем Молдови в той
час був Кантемир — союзник Петра I, який міг видати прах гетьмана ворогу.
Місцем перепоховання гетьмана було обрано монастир св. Георгія (Юрія),
розташований в місті Галаці на березі Дунаю. На вибір сподвижників гетьмана
Мазепи вплинула та обставина, що монастир був підпорядкований церкві Гробу
Господнього на чолі з Єрусалимським патріархом.
Однак і на новому місці прах гетьмана не знайшов спокою.
1711 р. турки, захопивши Галац, пограбували поховання гетьмана в церкві
св. Георгія. Не знайшовши там якихось значних цінностей, вони, за свідченнями
молдавського хроніста Миколає Костіна та польського єзуїта-місіонера Францішка
Госцєцького, буцімто викинули його останки на берег Дунаю. Довідавшись
про святотатство над могилою свого вождя, мазепинці, за словами відомого
історика Ілька Борщака, «почали негайно шукати тіло Мазепи, а віднайшовши
його, поклали знову в давню труну, яку відновили; тільки розбитої долівки
не поправили, залишаючи її у такому самому стані на спомин злочину». Прагнучи
забезпечити догляд за могилою, небіж гетьмана Андрій Войнаровський заповів
монастирю тисячу талярів.
Час спливав. В першій половині ХIХ ст. грецькі ченці вже
забули про те, хто похований у склепі під мармуровою плитою. Готуючи місце
для поховання боярина Дмитра Дирекчі-Паші, вони випадково наштовхнулись
на склепіння гробниці Мазепи, відсунули вбік кістки невідомої їм особи
і поховали в цьому склепі тіло боярина. А коли через кілька років молдавський
уряд заборонив ховати покійників всередині церковних будівель, родичі Дирекчі-Паші
перепоховали його разом із останками Івана Мазепи в новому склепі, який,
за даними румунського письменника й історика Когальнічану, знаходився праворуч
від входу до церкви.
Виникає запитання, чи збереглися в цьому останньому склепі
останки гетьмана? На жаль, однозначної відповіді на нього немає: подальші
свідчення про долю поховання Івана Мазепи носять вкрай суперечливий характер.
Так, за однією з версій, могилу Мазепи буцімто розкопали й осквернили російські
військові 1877 року. «Вже повертаючись додому з російсько-турецької війни,
московський генерал Скобєлєв згадав, що тут поховано великого гетьмана
Мазепу, — писав у своїй книзі М. Лазорський. — Він доручив спритним фельдфебелям
відшукати ту могилу — святу могилу нашого народу. Могилу знайшли швидко.
Труну було викинуто з церкви святого Юра і по-блюзнірському розбито, кістки
викинуто й похоронний одяг спалено ...»
Аналіз писемних джерел свідчить, що Іван Мазепа, скоріше
за все, дійсно був похований саме в Святоюріївському монастирі, що його,
монастир, зруйнували (комуністи-сталіністи», як висловився в розмові з
нами мер Галаца, наприкінці 50-х — на початку 60-х років. Місце, де розміщувалась
церква св. Юрія, нині являє собою невеликий, порослий травою пагорб, що
стоїть насамоті неподалік Дунаю. Він зберігає таємницю могили Мазепи, і,
попри численні суперечливі свідчення про знищення праху великого гетьмана,
надія на те, що він зберігся, є.
Візуальне обстеження пагорба, проведене нами в супроводі
працівників місцевого музею та викладачів університету, показало, що склеп,
у якому перебували кісткові рештки гетьмана, або принаймні його руїни,
міг уціліти. Для того, щоб знайти поховання, необхідно провести археолого-архітектурне
дослідження руїн церкви св. Юрія, виявивши її фундамент. Це дасть змогу
точно визначити місцезнаходження західного входу до храму, де, як пам'ятаємо,
знаходився склеп із прахом гетьмана.
Кожен із етапів робіт — розкопки руїн, розчистка фундаментів,
віднайдення склепу і подiбне — повинен супроводжуватись ретельною графічною
та фотофіксацією. Слід мати на увазі, що в склепі можуть знаходитись залишки
Дирекчі-Паші, та навіть кісткові рештки інших людей. Вирізнити серед них
останки Івана Мазепи дуже складно — ця процедура передбачає ретельне антропологічно-генетичне
обстеження кісткових решток із застосуванням найсучасніших методів молекулярної
біології. Тих, завдяки яким вдалось ідентифікувати залишки членів родини
останнього російського царя, розстріляних за наказом більшовицького керівництва.
Нагадаємо, що в Києві досі збереглася могила матері Івана Мазепи, що відкриває
унікальні можливості для проведення генетичних аналізів. Ідентифікацію
праху гетьмана повинна засвідчити спеціальна комісія, до складу якої ввійшли
б авторитетні фахівці-історики, археологи, антропологи та генетики. Статус
цієї комісії повинен бути узаконеним на державному рівні.
Тим часом, організатори батуринського дійства наївно посилаються
на довідку, видану в мерії міста Галаца. На жаль, жодна довідка не замінить
комплексу робіт, пов'язаних із пошуком могили Івана Мазепи та ідентифікацією
праху великого гетьмана. Ми певні, що українському суспільству не потрібні
нові міфи, нові фальшивки, навіть якщо їхня поява продиктована найкращими
намірами, щирим прагненням прислужитися ідеї національного відродження
України.
Звичайно, сама по собі ідея створити в Батурині Алею гетьманів,
де їхню пам'ять було б увіковічено спеціальними знаками, заслуговує всілякого
схвалення. Що ж до праху Івана Мазепи, або принаймні землі, взятої з його
могили, а не з місця, де знаходиться могила, то їх повернення в Україну
ще попереду. Плекаємо надію, що поблизу воскреслого Михайлівського собору
в Києві з часом постане величний Пантеон Героїв — будівничих Української
Держави.
