Уже вдруге ми публікуємо надзвичайно цікаві оповіді
Пантелеймона Казимировича Василевського («Пригоди довкола старої фотографії»,
«День», № 201 за 29.10.1999,), але на цей раз — цілу низку споминів, які
ми вибрали з чималенької бандеролі, що надійшла до редакції. Сьогодні ми
пропонуємо дещо з розповідей славетного українського борця Івана Піддубного,
з яким Пантелеймон Казимирович спілкувався наприкінці 30-х років. Найближчим
часом «День» опублікує і спогади самого Пантелеймона Казимировича. Вітаємо
вас, дорогий наш авторе, з днем народження, бажаємо довгих років життя
і щоб «подвійна сімка» ще щонайменше — подвоїлась!
Іван ПІДДУБНИЙ: «Моя участь у іспанській кориді»
В Іспанії найприхильніше ставлення виявляли до мене каталонці
Барселони. За четвертими гастролями я вирішив влаштувати їм свого роду
жарт-несподіванку. Після переможної боротьби на манежі цирку преса повідомила,
що, мовляв, післязавтра до початку кориди Піддубний боротиметься вже на
арені з найсильнішим іспанцем, імені якого він не назвав. У цьому була
своя хитрість...
Трибуни були зповнені людом ущерть, галас стояв оглушливий,
бика на арену не випускали. Тореадор з червоною накидкою-капою походжав
нервово сюди-туди, не розуміючи, до чого йтиметься далі. Нарешті з напівтемного
тунелю спокійно виходять двоє: я в модному смокінгу і капелюсі, тримаючи
міцно десницею за лівий ріг могутнього бика, який iшов спокійно поряд,
наче теля. Трибуни завмерли — такого видовиська на коридах ніхто ніколи
не бачив. Я з биком спокійно вийшов на середину величезної арени, лівою
рукою зняв капелюх, правою пригнув голову й шию бика, і разом ми вклонилися
спочатку повернувшись до почесних лож, відтак — праворуч і ліворуч. Тримаючи
бика за лівий ріг далі, я вийняв білу хустинку і через неї поцілував у
слизький ніс свого напарника. Трибуни гриміли оплесками й криками, а бик,
уздрівши тореадора з червоною ганчіркою, з люттю кинувся на нього. Корида
продовжилась.
Згодом мої недруги-заздрісники розпускали плітки, нібито
я бика напоїв чар-зіллям. Я ж, селянський син, змалку привчений лагідно
поводитися з тваринами, знав, так би мовити, їхню психологію. Тварини завжди
любили мене по-своєму за щиру ласку до них.
Навіщо я поїдав ведмедів та слонів?
У Стокгольмі кореспонденти запитали мене одного разу, яке
м'ясо я споживаю, щоб набути величезної сили для перемоги на манежах? Я,
не зморгнувши оком, з поважною міною на обличчі, пожартував, мовляв, заради
цього в Росії я майже завжди їм м'ясо бурих і білих ведмедів, а в поїздках
Європою мушу возити запас консервів із м'яса африканських слонів. Чи ж
я міг подумати, що борзописці «проковтнуть» мій жарт як правду... Уже наступного
ранку мій перекладач читав у газеті приблизно таке повідомлення: «Чемпіон
Піддубний поїдає ведмедів та слонів. Ось секрет, від чого він набирає звірячої
сили, а в наших ресторанах розпустив чутки, що їсть лише перепелиць та
рябчиків». Відомі спортсмени завжди приречені на легенди, вигадки та анекдоти.
Така вже їхня доля.
Знайшов у родинних архівах Пантелеймон ВАСИЛЕВСЬКИЙ
