Після крадіжки найпопулярніша, «елітна» сфера діяльності
— наркотики; їх вирощування, з ризиком для життя й здоров'я, стає «модним»
не лише в середовищі наркоманів, бравої молоді, але все більше «середній»
вік і «старі» переходять «на травичку»: вигідно, хоч і страшно — але вигода
переважить усе.
Типова історія такої сім'ї, яка поставила на «наркоту»,
приблизно така. Її звуть Варя, живе в цьому ж селі недавно, переїхала з
міста після смерті чоловіка. Чоловік помер від пияцтва й зупинки серця.
З двома дітьми перебралася в Болотне, (назва-то яка!), й прибився до неї
чолов'яга, старший за неї на три роки. Зажили потихеньку вчотирьох, тільки
чолов'яга на роботу не ходив, а все більше по городу вештався, щось приміряв,
сіяв, просівав. Скопував і поливав. Варя особливо не вникала, не до того
було, господарство й діти з ранку до ночі: кози, качки, кури. Велику худобу
не заводили, боялися, вкрадуть, тільки її й побачиш! Болотне, одним словом.
За місяць чолов'яга її оголосив, що посіяв «траву» й скоро вона зійде як
слід, тільки й поливай, не лінуйся. Варя спочатку злякалася, але той її
улестив картинами шикарного життя й великим кушем. І Варя погодилася, стала
також іноді заходити, заглядати на «траву», й навіть вставати вночі, перевіряти,
чи не лізе хто через огорожу? «Трава» зростала на диво, пишна, густа, зелена
й запашна, шишки облиті смолкою, як святковий пиріг глазур'ю; вже в червні
чолов'яга її покурював і довго ходив п'яним і веселим. Із трьох кущиків
вижив один, але який, красень! Кущ обставили шиферинами. Обсадили кукурудзою,
поливали тричі на день, він і ріс. Поступово він став головною дійовою
«особою» на подвір'ї. Що там качки чи кури! Нещасну «десятку» візьмеш за
кожну й відразу ж заплатиш за воду, світло, газ, землю в КСП. А Кущ обіцяв
тисячі! Навіть при невдалому повороті цін Кущ обіцяв тисячу доларів чистогану!
Для замученої селянки, яка в руках більше трьох сотень гривень не тримала,
навіть за живого чоловіка, оборудка з чолов'ягою здавалася казковою, неймовірною,
мимоволі замрієш і погрішиш подумки ненавмисно, приміром, як би забрати
ті гроші в чолов'яги, та й вигнати його з двору: як прибився, нехай так
і ушивається?! Що ж, Варя була баба проста, жадібна до грошей, ось тільки
життя не давало цій її жадності виявитися. А тут такий випадок!
Кущ зростав і міцнів. Уже стовбур у нього ставав, як нога,
такий товстий, вузлуватий, твердий, коноплі з індійськими вінцями. «Шишки»
довгі, стояли, як свічки, блищали від надлишку «дуру». Чолов'яга почав
Кущ вартувати день і ніч. Для цієї мети обзавівся обрізом старої рушниці
й матрацом із ковдрою. Які сни йому снилися цими сторожовими ночами, невідомо,
тільки й він у думках своїх не мав наміру ділитися з Варьою грошима «від
Куща», а лише думав дати на дешевенький подарунок і стати «на лижі», податися
в більш «комфортні умови». Варя була йому «цікава» лише як доповнення Куща,
гарант забезпеченого майбутнього, стрибка вгору.
Так минуло шість місяців. На початку вересня Кущ вони,
Варя з чолов'ягою, акуратно зрубали сокирою й уночі затягли на горище для
просушування, в тепле й темне місце, що провітрюється. Й Кущ почав висихати.
«Дур» із нього була дуже сильна! Чолов'яга тихенько покурював і розмовляв
із Кущем, як із живою людиною. Він був такий зосереджений на властивостях
звичайної зеленої рослини викликати такий «балдьожний» стан, що зненавидів
тих, хто забороняє вирощувати таке диво. Він говорив, що від горілки й
автомобілів гине в десятки разів більше людей, ніж від марихуани!
Марив! «Марихуана Іванівно!» — звертався він до Куща, залізаючи
на горище. Кущ відповідав взаємністю й «вставляв» так, що мужик відлітав
«на хмари» й «бачив янголів».
Але подібний стан не можна довго затаювати в собі, терміново
необхідно з кимось поділитися враженнями й красою видінь. Варя пару йому
не склала, лише прошипіла, щоб він «не дурів», а продавав потихеньку «добро».
Але співмешканець зрозумів її по-своєму, й терміново почав шукати напарника
для своїх «відльотів». Тут і підвернувся сусід- татарин, також любитель
подорожей, який почав заходити «на вогник» і довго розмовляти з Господарем
Куща. Татарина цікавило одне: чи багато «дурі» в чолов'яги, щоб взяти та
й «кинути» його, як прийшлого, людину не з їхнього села. Але «кинути» чужими
руками.
Вміючи мислити логічно, татарин «обчислив», що Кущ на горищі,
й відразу ж звичайний план «планокура» виник у його голові, обкутаній солодким
маренням майбутнього володаря Куща. Над Кущем виникла загроза зміни господаря.
Й загроза здійснилася, й стала реальністю, такою ж двоїстою, як і гашишеві
марення.
Все сталося одного чудового жовтневого дня, надвечір, коли
людина прагне забратися в «барліг» і розслаблено мріяти, тим більше, якщо
вона володар Куща на горищі, з якого так і посиплються скоро долари! Можна
помріяти на дозвіллі. Але все сталося стрімко, як у старому кіно, німому
й чорно-білому. Під самі ворота Варіного будинку під'їхала машина, з неї
вискочило троє людей, вони забігли в двір, сунули в очі оторопілого чолов'яги
якесь посвідчення, нібито міліцейське, й зажадали добровільно віддати наркотики.
В іншому випадку загрожували карами кодексу. Варя злякалася, їй стало шкода
дітей і себе, не до Куща вже було, готова була відразу ж віддати. Хоча
й запідозрила пастку й липу; хлопці щось дуже нервували, а водій машини
так прямо трусився й навіть ледве не дав драпака — підставили пасажири
водія, підрядили «таксиста» на «справу», а він ні слухом, ні духом!
Варя вже йшла на горище, але дорогу перегородив чолов'яга.
З «обрізом» у руці він повільно йшов на хлопців. Кущ був його другом, а
зраджувати друзів недобре. Й чолов'яга це знав. Але Варя все зіпсувала,
повиснувши на руці чолов'яги, вона почала битися в істериці й благати його
віддати Кущ! І той завагався, розшпурюючи все навколо, заліз на горище
й скинув Кущ прямо на голови хлопців із фальшивими «ксивами». Ті були приголомшені
після пережитого шоку з «обрізом». Але вхопили Кущ і потягли в машину.
Довго запихали, сіли прямо на нього «зверху», й, вдаривши водія по потилиці,
накивали п'ятами. Вся вистава відбулася за лічені хвилини. За машиною залишався
слід у куряві — це одна гілка стирчала з-під дверей машини й креслила по
землі...
Варя отямилася від переляку за півгодини й почала навіть
сміятися й підколювати співмешканця, але той похмуро поглядав на неї й
не сміявся. Спати пішов на горище, де проплакав півночі, перебираючи жалюгідні
рештки, що випали з шишок. Ніби втратив брата! Вранці він тихо спустився
з горища — й зник. Більше Варя його не бачила й не зустрічала. Як у воду
канув...
«Напевно, пішов іншу Варю шукати, знов Кущем займатися»,
— натягнуто всміхаючись, ділиться думкою Варя. Вона не любить згадувати
те літо, так, іноді, сама зізналася, пригадає й подумки облизнеться: «Який
Кущ був! Які гроші! Але не про нас, напевно... А той, бачиш, затужив і
втік від мене! Які дрібні мужики пішли!.. Але нічого, я курочками та качечками
якось переживуся, може хтось відшукається путящий. Не всі ж такі...» Але
ось уже минув рік, а путящий не знаходиться. А в Болотному все густіше
пахне болотом, трясовиною, ряскою безглуздого життя. Так і проситься село
те в «історичний роман» із багатьма невідомими, з невирішуваними долями
й безглуздими питаннями про сенс «болотяного» життя. Засмоктує трясовина!
А для Варі той, втрачений Кущ, став віхою життя — віхою
нездійсненних надій, віхою повороту до самотньої старості, віхою ухилу
в непосильну селянську працю, коли робота приносить майже самий смуток.
Вона це відчуває!
«Це ж треба! До чого я дійшла була! Наркотики вирощувала».
Й здивовано вона знизуватиме плечами, й невпевнено мружиться: що тут, плакати
чи сміятися? Жаліти чи співати? Болотно все, болотно.
