Сьогодні ми публікуємо ще один читацький відгук про «хапально-давальну» соціальну хворобу — хабарництво.
Хабар не з чиєїсь легкої руки став «особливістю національного характеру», на то є причини.
Однією з найголовніших причин є нерозвиненість суспільних відносин і надмірна залежність людини від можновладців, а також пов'язані з цим лінощі.
Хабар за наших умов, як не дивно, є предметом здирства за те, що хабарник має робити функціонально, а не за те, як це робиться в цивілізованішому (тобто буржуазному, див. «Маніфест комуністичної партії» К. Маркса й Ф. Енгельса») суспільстві. Щоб закрити на щось незаконне очі, хоча це у нас також робиться. В цивілізованих країнах цьому протистоїть мораль — західне християнство, як і наша греко-католицька церква, вважає хабар за важкий гріх. У нашому ж загалом «розкутому суспільстві» — брали, давали й даватимуть, оскільки немає причин «не давати й не брати» як морального, так і економічного характеру. Отже, боротьба з цим явищем тут і зараз неможлива — немає духовних пастирів і немає буржуа (які, як відомо, один одному хабарів не дають).
З повагою
С.УЛАНОВИЧ, пiдприємець
Київ
P.S. Краща публікація минулого тижня «З нелюбові не буде нічого» Надії Глоби. Стаття мені близька як за духом, так і за розумінням.
