Кожні наступні вибори в Україні показують, як глибоко посіяні в душах більшої частини виборців унікальні ознаки, які практично виключають тверезий і розумний вибір. Ознака перша: бажання мати все і відразу (призводить до «шарахань» по політичному спектру і постійної невизначеності). Ознака друга: довірливість (є наслідком неосвіченості та лінощів). Ознака третя: старечий маразм (починається це приблизно так: «А от коли ми були молодими...», а закінчується голосуванням проти своїх онуків: «Ви ще нічого не розумієте, а от я Прагу визволяв»...) Ознака четверта: продажність (а отже й дурість, оскільки вибори-то таємні — візьми гроші й голосуй за кого хочеш). Ознака п'ята: непідвладність законам логіки (чи може якийсь академік пояснити той факт, що у двох однакових сусідніх сільських районах Кіровоградської області перемагають комуніст і центрист-мільйонер?). Ознака шоста й остання: перспективність (виражається у збільшенні відсотка молоді). І навіть не важливо, як молодь голосує, а важливий сам факт бажання взяти на себе відповідальність за майбутнє. Саме ця активна молодь і сформує міцний середній клас, який буде тверезо та прагматично оцінювати ситуацію, винним буде вважати себе, а не всіх навколо, обирати собі хороше керівництво і представників.
Вищеперераховані ознаки не навіюють песимізму, адже процес формування цивілізованої нації досить природний. Завжди працює єдиний закон: демократія перемагає не тоді, коли збільшується число її прихильників, а коли зменшується число її супротивників.
Станіслав ЛЮДКЕВИЧ, студент-юрист
Київ
