Наступного року середньомісячний зовнішній платіж дорівнює $250 млн. (держбюджет у кращі свої місяці збирає стільки ж). Але 2000 року не один долар підриватиме здоров'я гривні.
Торішня фінансова криза в Росії, можна сказати, вперше привернула увагу широкого загалу до залежності курсу гривні-долара від вартості рубля. Але тоді жорсткі адміністративні заходи Нацбанку спішно побудували непробивну стіну на шляху перетворення гривні на рубль, і тим самим припинили накопичення життєвого досвіду від мешкання в «зоні рубля», як називають Україну російські економісти. Заради справедливості треба зазначити, що росіяни якщо й перебільшують, то не дуже. Україна імпортує з Росії майже половину (46%) від усього свого імпорту, а експорт до Росії становить усього 20%. Величезні, в порівнянні з іншими торговими партнерами (8% і менше), розміри імпорту й величезне негативне сальдо однозначно розміщують Україну в «зоні рубля» й роблять гривню залежною від коливань російської валюти.
ЕЛІКСИР ДЕВАЛЬВАЦІЇ
Те, що українці не помічають російського чинника й не обраховують вартість свого життя в рублях, пояснюється ще й тим, що оплата торгового дефіциту з РФ проходила в доларах (що отримуються від МВФ), а також у літаках, борошні, гречці тощо. Але ця обставина не виводить нас із «зони», а лише ускладнює розуміння того, поруч з якою країною ми живемо.
Втім, про те, чого не помічають пересічні мешканці «рублевої зони», чудово обізнані ті, хто керує країною. І їм, прямо скажемо, не просто керувати. Адже негативне сальдо торгового балансу з Росією однозначно свідчить про те, що гривня надто дорога щодо рубля валюта. Іншими словами, українські товари за гривневими цінами (перерахованими в рублі) не знаходять збуту в Росії (тому що російські замінники українського імпорту набагато дешевші). А збувати їх, хочеш не хочеш — «мусиш», щоб сплатити імпорт газу, нафти, обладнання. Ось і виходить, що українські чиновники з радістю зменшили б рублевий курс гривні вдвоє, а то й утроє, та не можуть цього зробити через те, що взяті на Заході долари також удвоє-втроє стануть для нас дорожчими.
Таким чином, торішня девальвація рубля неабияк попсувала й без того мляву українсько-російську торгівлю. Правда, Україні не стало настільки погано, щоб скоротити імпорт російських енергоносіїв і збільшити експорт своїх товарів до Росії. Тоді як Росії стало настільки погано, що вона легко відмовилася від дорогого українського імпорту, водночас заваливши нас (і не тільки нас) своєю продукцією. Як наслідок, росіянам настільки сподобався спричинений девальвацією промисловий бум, що наступного року вони всерйоз замислюються, як би його штучно підстьобнути.
Сьогодні й російський уряд, і Центробанк РФ (ЦБ), і деякі економісти констатують, що ефект девальвації, що позитивно позначився на дефіциті бюджету і зростанні виробництва протягом року, зникає. Тому, якщо грошова політика 2000 року буде занадто «жорсткою», то уряд зіткнеться з падінням доходів бюджету (особливо «інфляційних»), і йому доведеться або ще більше урізати бюджетні витрати, або посилити податковий тягар. ЦБ також бачить проблему падіння бюджетних доходів під час «жорсткої» грошової політики, але не вважає обидва варіанти її розв'язання за гідний вихід із ситуації. Російський колега Віктора Ющенка Віктор Геращенко нещодавно оприлюднив власну версію стимулювання економічного зростання. Його ідея підвищення купівельної спроможності населення як дві краплини води схожа на ту, що випробували рівно півстоліття тому послідовники знаменитого М.Кейнса, які вилікували американську економіку від депресії. На популярному жаргоні пан Геращенко охарактеризував проблему, щодо якої поки що не дійшли згоди уряд і ЦБ, так: «Фундаментальне питання стоїть — як нам розвиватися далі як самостійному економічному суб'єкту... В першому варіанті (оптимістичному) — а чи не можна щось зробити, щоб підтримати населення й національних виробників. Ми не намагаємося пропонувати якісь рецепти, ми просто вибираємо або ми їстимемо свою гречану кашу, або іноземну в пакетах. У цьому приблизно були різночитання». Таким чином, головний російський банкір пропонує спеціально (тобто за рахунок емісії!) стимулювати внутрішній попит з боку домашніх господарств — розвивати імпортозаміщення, додатково завантажити невживані виробничі потужності, збільшити держінвестиції, підтримати вітчизняного виробника, а також зменшити оподаткування прибутку, що витрачається на накопичення; знизити ставки оподаткування фізичних осіб; розширити використання інвестиційних податкових пільг.
НАВІКИ РАЗОМ?
Нагадаємо, поки що з більшості пунктів політична й грошова гілки російської влади не можуть дійти згоди. Урядовий підхід — будувати бюджетний профіцит на «тихому» зниженні держзобов'язань (за фактом знецінення, саме таку політику проводили і Примаков, і Степашин); цебешний — на керованій емісійній девальвації, що працює на підвищення купівельної спроможності населення, й (тим самим, вважає ЦБ) стимулювання зростання виробництва, а також на зниженні податкового тягаря.
Природно, російське «поки — не домовилися» грає на руку українським чиновникам, оскільки означає, що «поки» рубль різко не падатиме й гривню за собою не потягне. Але радощі особливої в цьому, мені здається, також немає. Бо історія торгового дисбалансу України з Росією нараховує стільки ж років, скільки й торгівля двох незалежних держав. Причому, за тенденцією (по мірі поглиблення ринкових перетворень), торгові умови України погіршуються, а торговий дефіцит збільшується. І тепер, коли МВФ, по суті, відмовляється сплачувати український імпорт з Росії (і, нарешті, що те ж саме, припиняє утримувати державних «марнотратників» енергоресурсів), гривня неминуче потрапить до орбіти рубля. Тобто, падатиме — може не так уже й швидко — вслід за ним (не забувайте, що доларові борги РФ ще більші, ніж українські).
Можливо, лиха в такому розвиткові подій також не буде. Що й доведе з таблицями в руках Юлія Тимошенко: як-не-як сьогодні наша країна коштує вдвічі дорожче (в рублях, правда), ніж минулого року.
