У перший день хор «Київ» представив пласт церковної (від монодії XVI століття до епохи класицизму), а також народної музики в обробці композиторів нашого сторіччя, органічно поєднуючи академічність виконання церковних наспівів із яскравістю й театральністю інтерпретації народної музики.
У другий день виступав один із найзаслуженіших хорових колективів України — народний хор імені Григорія Вірьовки. Знаменно те, що пошуки нового в хоровому виконавстві знаходять відображення у колективі, здавалося б, призначеному винятково для виконання народної музики. Але, виявляється, обробляти народні мелодії можна по-різному, в тому числі і в сучасному, джазовому стилі. А можна і церковну музику виконувати в народній манері, представляючи так, як вона, напевно, й звучить у численних церквах українських сіл.
Але, звичайно, кульмінацією «Золотоверхого Києва» стали два останні дні фестивалю, присвячені творчості одного з найцікавіших українських композиторів сучасності, майстрові хорового письма Лесі Дичко. Творчість Лесі Дичко, ювілей якої припав якраз на ці фестивальні дні, це ціла епоха в історії української хорової музики. Особлива увага публіки була прикована до двох монументальних композицій — «Французьких фресок» та «Урочистої літургії». «Французькі фрески» — це музичне втілення вражень від французьких замків, розташованих у мальовничих місцях долини Луари — монументального Анжерського, таємничого Ене-ле- В'єй, граціозного Шенонсо. Це твір, де органічно поєднуються елементи старовинної музики зі сучасною манерою хорового письма. Яскрава подія — прем'єра «Урочистої літургії», що відбулася у рамках фестивалю. Це вже третій твір Лесі Дичко у цьому жанрі. Дві інших, написаних майже десять років тому, звучать не тільки на концертній естраді, але й там, де вони повинні звучати — у храмі. Величезне за розмірами музичне полотно на концерті прозвучало не повністю, але, на радість усіх любителів і прихильників творчості Лесі Дичко, хором «Київ» було підготовлено компактдиск із записом цього твору, який можна було тут же придбати, так само, як і партитуру цього твору. Хотілося б, щоб тріада «прем'єра — запис — ноти» супроводила якщо не кожне, то хоч би найбільш значні твори композитора, і не тільки до його ювілею.
