Втім, Верховна Рада розглянула в першому читанні новий
закон «Про охорону культурної спадщини», що вже передбачає передачу в приватну
власність пам'яток архітектури. Щоправда, лише місцевого значення. «Але
поки що в приватну власність не передано жодного об'єкта», — стверджує
головний архітектор Волинської області Юрій Казмірук і повідомляє про такий
факт.
У селі Затурці Локачинського району з 20-х років зберігся
будинок видатного українського політолога і теоретика державного будівництва
В'ячеслава Липинського. Будинок державний, тобто нічий, тому руйнувався
собі поволі. Нарешті «під шумок» 800-ліття Галицько-Волинського князівства
управління архітектури та будівництва області роздобуло трохи грошей (з
державної скарбниці на реставраційні роботи впродовж останніх років можна
отримати лише великий нуль). Відтак будинок було відремонтовано. Точніше
— трохи підновлено та законсервовано, щоб не розвалився зовсім. А що робити
з ним далі, влада не знає. Створити музей? Який там музей, коли на найнеобхідніше
коштів немає! Справді, віддати б його в приватну власність, у добрі руки.
Але що значить «добрі руки»? Директор Луцького історико-культурного заповідника
Тарас Рабан висловлює своє розуміння проблеми: «У нашому заповіднику є
пам'ятки архітектури, що перебувають у приватній власності. Це старовинні
житлові будинки. Утримуються вони по-різному. Загалом, приватник може доглянути
цінну споруду краще, ніж держава, однак йому для цього потрібно мати гроші
й достатній рівень особистої культури».
У Луцьку, на території Старого міста, підтвердження словам
директора заповідника знайти легко. Донедавна тут у типовому приміщенні
знаходився типовий колишній меблевий магазин. Будинок викупив один із польських
банків, аби розмістити в ньому свою українську філію. Реконструкція йшла
під керівництвом польських архітекторів, котрі, за словами Т.Рабана, у
найменших деталях радилися з ним. Тепер цей будинок — один з найкрасивіших
на території Луцького історико-культурного заповідника.
Про культуру (чи пак — безкультур'я) слід говорити й стосовно
будинку Липинського. Він був би ще ціннішим об'єктом, якби можна було відновити
довкола нього ландшафт — унікальний парк. Але як тепер це зробити, коли
тут розміщено тракторний стан, збудовано житло, приватизовано землю. І
зроблено все це зовсім не в ті часи, коли ім'я Липинського було відоме
лише працівникам архівів.
Приватизація пам'яток архітектури конче «упреться» в проблему
приватизації землі. Адже будівля без землі навіть за величезні гроші не
може стати повноцінною власністю. Законодавець, розглядаючи Закон «Про
охорону культурної спадщини», конче повинен зважати на це. Головне — щоб
він зберігався в належному стані і щоб надалі залишався цікавою пам'яткою
старовини. Ось про це й повинна дбати держава.
ДО РЕЧІ
Як повідомила кореспондентові «Дня» Олександрові МІХЕЛЬСОНУ
начальник відділу координації розробки законодавчих актів Фонду держмайна
Ніна Чорногуб, передача в приватну власність архітектурних пам'яток Фондом
не практикувалася й не практикується. Існуюча нормативна база, за словами
працівника ФДМ, стосується здебільшого роздержавлення об'єктів громадського
користування (наприклад, лазень тощо) та колишніх храмів і молитовних будинків,
що належали тим чи іншим конфесіям. Якщо Верховною Радою буде прийнято
новий закон в царині приватизації, його буде направлено на консультацію
до фахівців Фонду, які й висловлять свою думку. Поки що, стверджує фахівець,
про такий закон нічого конкретного не відомо.
