4 листопада
Я часто їжджу одним маршрутом автобуса. На ньому постійно «працює» жебрачка. Щодня вона терпляче обходить салони автобусів і просить. Молода жінка на милицях з'явилася на маршруті кілька місяців тому і викладалася «на всі сто». Розповіді про гірку долю бідної жінки з паралізованими ногами примушували навіть найнезаможніших пасажирів жертвувати п'ятачки і гривеники.
Поступово ораторський запал жебрачки вичерпався. Вона стала дедалі менше спиратися на милиці і просто говорила «Дайте». Їй подавали. І ось учора я знову побачив у автобусі жебрачку. Вона вже закинули милиці і, лавіруючи на своїх двох серед пасажирів переповненого автобуса, у руках тримала картонну табличку з переліком своїх бід.
Найсмішніше — їй люди подавали. Давали гроші людині, яка кілька місяців день у день обдурювала їх, прикидаючись інвалідом.
Як тут не пожаліти наш добрий, бідний, всепрощаючий народ, готовий поділитися останнім із ближнім. Навіть, якщо він вас відверто обманює.
