Все так. Тоді хто ж до кого апелював? Ті, хто своєю безпорадністю
підтвердив — проти лома немає прийому, до тих, хто довго, наполегливо,
широко, без остраху якраз саме за допомогою лома діяв і буде діяти. І коли
Артур Білоус говорить, що «опоненти Кучми самі винні у програші кампанії,
але продовжують сьогодні те ж саме — мовляв, ми імпотенти, і в цьому винен
Пупкін», то сперечатися з ним, в принципі, не хочеться... Дуже яскравий
образ рідної країни і народних переваг намалювала колега Ганна з УНІАН,
котра зуміла цей щемний образ побачити. Бесарабія, околиця Білгород-Дністровського.
Віз із розхитаними, рипучими колесами, запряжений меланхолійною шкапою,
нещасною, вимученою, з натертою шиєю. І ця шкапа байдуже бреде туди, куди
поганяють. Циган у брудному капелюсі, гордовитий, як і будь-який глава
сім'ї, править возом. Поруч із ним циганка у колись рожевій куртці, з величезним
бантом, із бруднющими босими ногами. А на возі з величезної купи гною,
який цигани урвали на паливо, виглядають занурені по груди, замурзані циганчата
— вони сидять у гною і гріються, і безмежно щасливі від того, що їм тепло,
і більше нічого не треба...
Ну, поїхали далі. У Юрія Кармазіна, колишнього кандидата
у президенти, кор. «Дня» поцікавилася, чому він сьогодні вступив у переговори
з лівими, які підтримують Симоненка, чому його не лякає «червоний реванш»?
«Червоний реванш» — це набагато чесніше, ніж тоталітарний режим «демократа-реформатора»,
— вважає Юрій Кармазін. «Якщо комуністичному лідерові визначити чіткі правила,
то він, принаймні, не обманював би народ, що його обрав, оскільки за ним
не стоїть олігархічне і кланово-мафіозное оточення. Крім того, я думаю,
що секретар парткому Кучма значно нижчий за світоглядом, аніж секретарі
ЦК».
Думка, звичайно, цікава. А що думає відвертий антикомуніст
і колишній політв'язень Степан Хмара? Чим комуністи страшніші за режим
Кучми? «А я між ними різниці не бачу, — відповідає пан Хмара. — Хіба в
олігархічній команді Кучми не вихідці з того самого гнізда? Нині комуністи
зроблять усе, щоб режим Кучми залишився. А Кучму влаштовує така опозиція.
Компартія боїться влади, вона не хоче перемоги на президентських виборах,
її влаштовує її бутафорська роль». Разом з тим, Степан Хмара згоден, що
застиглій у безпросвітності країні заради її історичної перспективи не
зайвим був би прихід Симоненка: «Це було б набагато кращим, і це було б
ненадовго. А олігархи — це надовго і значно небезпечніше. Та вся проблема
в тому, що комуністи бояться брати реальну владу в країні».
Але Георгій Крючков, один із керівних членів КПУ, протестує
проти припущень про можливу змову КПУ і Банкової: «Комуністи готові взяти
владу і здійснювати той курс, якому вони схильні, і нести відповідальність
за державу. Причому, ми відмітаємо провокаційні заяви про те, що комуністи
— «вороги державності». Комуністи набагато більші державники, ніж усі «говоруни
вiд державностi», які перетворили Україну на колонію. І голодоморами не
треба лякати народ — голодомор уже є, 2,5 млн. загинули без війни! На людей
впливає брехня про ГУЛАГи, цензуру, репресії, тому що влада не просто люмпенізувала
суспільство, вона «бидлонізувала» його! А комуністи хочуть, щоб і влада,
і народ жили за законом».
Проте Артур Білоус переконаний, що комуністи не будуть
рвати пуп за перемогу. Їх влаштовує «роль дозволеної опозиції». Хоч при
цьому пан Білоус упевнений: «З якоїсь точки зору перемога комуністів була
б корисна — відбувся б «болгарський варіант», праві нарешті об'єдналися
б, Компартія дискредитувала б себе і надовго вистачило б алергії до комунізму.
А поки що в нас знов ситуація, як на картинці в газеті «День» до теми мого
друга Філенка: виборцеві біля урни пропонують вибір між комісаром із маузером
і бандитом з пістолетом. Я вважаю, що люди, які дивляться у XXI століття,
не повинні в цьому брати участь: нехай ці герої стріляються між собою».