— Останнім часом стало модно говорити про підтримку малого й середнього бізнесу — навіть Президент почав про нього «піклуватися», розраховуючи заробити передвиборні очки. Але якщо розібратися за суттю, то весь бізнес у нас, головним чином, зосереджено не в сфері виробництва. Чим це можна пояснити?
— Сьогодні більшість приватних підприємців улаштувалися в торгівлі, а це свідчення того, що у виробничій сфері відсутня необхідна мотивація й можливості для розвитку бізнесу. Яка нормальна людина захоче відкрити своє виробництво, якщо один тільки список дозволів, необхідних для цього, здатний нажахати навіть тих, хто не з слабкими нервами. Акт вибору дільниці землі, акт відведення землі, будівельний паспорт, розробка й узгодження проекту з десятком контролюючих органів, акт приймання об'єкта до експлуатації державною комісією, дозвіл на початок виробничої діяльності, сертифікація обладнання, сировини... Всього ж, щоб відкрити власну справу, треба зібрати близько 140 підписів! Певна річ, усі ці дозволи, узгодження й сертифікати платні — від 25 до 40% від вартості інвестиційного проекту. А виробництво ще навіть і не починалося, й чи буде воно прибутковим, можна тільки загадувати.
— Окрема тема для розмови — система сертифікації, що впроваджується Держстандартом. Чи дійсно вона «покликана захистити вітчизняного споживача і виробника»?
— Давайте поставимо запитання так: а чи поменшав потік небезпечної для здоров'я продукції, що завозиться на український ринок, із запровадженням 1997 року обов'язкової сертифікації? Дані Держкомітету з питань захисту прав споживачів дають переконливу відповідь. Навіть елементарний набір з 22 продуктів, названий «споживчим кошиком», за якістю часто не витримує ніякої критики. Держкомітетом у першому півріччі 1999 р. було перевірено 6,2 тис. т продовольчих товарів, що входять до «споживчого кошика», з них 1,5 тис. т (24,2%) — забраковано! Хочеться запитати, а чи потрібна нам така недієспроможна система сертифікації?
— Хоч як би там не було, без сертифікації нам все одно не обійтися. Значить, треба щось у ній міняти?
— Передусім, система сертифікації не має «обтяжувати» ціну, особливо за умов убогого споживача. Що ми маємо сьогодні? Наприклад, вартість однієї партії чаю в середньому становить $25000. Час, необхідний для отримання сертифіката відповідності (від моменту надходження сировини на митний ліцензійний склад до надходження товару в роздрібну торгівлю), досягає 3 місяців. Виходячи з вартості кредиту (3—5% на місяць), тільки з цієї причини подорожчання товару досягає 12—15%, а з урахуванням вартості зразків з кожної товарної партії, що підлягає сертифікації, а також вартості проведення чотирьох дослід
Малий і середній бізнес часто називають «зоною масового виживання», тому що він залучає до продуктивної праці величезну кількість людей, яких держава позбавила соціального захисту у перехідний період. Свої матеріальні проблеми люди вирішують самі, у них відновлюється стимул до праці і підвищується життєвий тонус. На жаль, держава не хоче розуміти того, що підприємництво допомагає і їй, оскільки послаблює тиск на держбюджет і знижує рівень безробіття. Підприємці ж вимагають єдиного — щоб їм не заважали працювати. А перешкод на їхньому шляху — безліч. Про те, що заважає бізнесу сьогодні, розповів кореспондентові «Дня» генеральний директор київської фірми «Мономах» Володимир БАРАБАШ. жень, товар загалом подорожчає від 14,5% до 17,5%. Негативний вплив сертифікації на вартість товару посилюється у разі зменшення розмірів товарної партії й збільшення асортименту (сертифікується кожне найменування товару).
— З огляду на те, як жваво йде торгівля на ринку, вже ніяк не скажеш, що сертифікація — таке зло...
— Дійсно, торгівля продуктами сьогодні в основному ведеться на базарі: там немає сертифікатів і продається переважно контрабандний товар. Держава, як це не дивно, стимулює базарний і контрабандний бізнес. А законослухняні підприємці (такі, що дивніше за все, ще не перевелися), стають неконкурентоспроможними.
— Чи може товаровиробник сам визначати, наскільки його продукція придатна до споживання в Україні?
— Для цього Держстандарт або інша уповноважена державна структура (наприклад, Міністерство охорони здоров'я) має виробити вимоги до продукції й забезпечити вільний доступ до них усіх зацікавлених осіб. Товаровиробнику залишиться лише підтвердити, що його продукція відповідає діючим в країні нормам. Він має сам перевірити відповідність продукції цим вимогам і підтвердити це сертифікатом. За цього випадку законом має бути передбачено сувору відповідальність виробника. Сьогодні ж Держстандарт, що видає сертифікати, не несе будь-якої відповідальності, якщо продукція, сертифікована ним, виявиться небезпечною для здоров'я людей.
Національну систему технічного регулювання треба міняти. І кроки мають бути конкретними. Доводиться констатувати, що чинний Президент останнім часом просто «замучив» своєю «підтримкою» малий і середній бізнес. А благотворного впливу на бізнес ця «підтримка» не дала й найближчим часом не дасть. Звідси напрошується висновок: просто зараз з малим і середнім бізнесом стало вигідно товаришувати — адже нас багато, а все це голоси!
