У рамках конкурсу «Експерт «Дня» сьогодні ми публікуємо листа Олега Федоренка із Славутича, який проаналізував кращі, на його погляд, публікації «Дня» за тиждень із 19 по 23 жовтня.
Мильна опера «Наш ласкавий і ніжний звір».
Абсолютним лідером минулого тижня в рейтингу публікацій «Дня» став художньо- документальний серіал про суворе життя провінційного парторга, занесеного волею долі не в свої сани (головною інтригою в сюжеті є наполегливе небажання першого парубка під другим порядковим номером залишати насиджене, але таки не своє місце і — о жах! — повертатися на периферію). У ролі «режисерів» серіалу виступили як досвідчені професіонали (відомі політики, політологи, економісти, журналісти), так і аматори (читачі газети «День»). Проте я, як кіноман-дилетант, одержав однакове задоволення і від робіт таких майстрів жанру, як Григорій ОМЕЛЬЧЕНКО, Володимир ФІЛЕНКО, Тетяна КОРОБОВА, і від робіт авторів-початківців. Скажіть, будь ласка, чи можна вигадати більш лаконічне й довершене за значенням висловлювання, ніж рядок із народної пісні: «Чим такого батька мати, краще бути сиротою!»?
Вибачте за ліричний відступ, але не можу не згадати ще одну квазігероїчну особистість, що уособлювала (ні більше, ні менше) образ Батьківщини-матері. Зайшов тут якось днями до Славутицького міського будинку культури «Енергія» перевірити роботу виборчої дільниці, а у фойє БК проводиться «презентація» програми найпрогресивнішої представниці лівого табору. Сеанс, признаюся, ще той: «група підтримки» роздавала агітаційні матеріали, а «паства» задумливо мліла від магнітофонного запису (!!!) виступу Гуру. Просто не знаю, але Кашпіровський з Чумаком, порівняно з Наталією Михайлівною, — просто відпочивають! Шкода, що листівку з обличчям Вітренко не можна закинути років на 60 назад. Можливо, вдалося б уникнути Великої Вітчизняної війни — фріци просто побоялися б нападати на СРСР. Сьогодні, слава українському народу, агресор нам не загрожує, тому дякуємо Наталії Михайлівні за спробу «усиновлення» всіх українців, але сиротою (тобто без її опіки) якось спокійніше...
Утім, повернімося до джерел, тобто до епопеї «Дня» про творчість видатного ракетного гітариста. Особливо вдалим місцем у серіалі є вишукана манера мовлення народного трибуна. Його окремі слова («немужики», «нелюди») і навіть цілі фрази («коли-небудь я дам їм у пику») справді стали «крилатими». Однак у нашого героя є й окремі вади: зокрема, спостерігати за його потугами народити хоч якусь розумну думку в прямому ефірі — видовище не для людей зі слабкими нервами. І взагалі, поклавши руку на серце, треба визнати, що серіал вичерпав себе разом із головним героєм. Вибачте, але перетворити екранізацію казки Корнія Чуковського про «букашку-таракашку» в трилер — це вже перебір. Будемо вірити, що народ таки проголосує за припинення трансляції цієї «мильної опери», бо інакше цей віртуальний фарс закінчиться реальною трагедією для глядачів...
Діана КЛОЧКО, інтерв'ю з Романом ШПОРЛЮКОМ «В УКРАЇНИ НЕМАЄ ІНШОГО ВИБОРУ, КРІМ СОЛІДАРНОСТІ» («День», № 196).
Зважені відповіді Романа Шпорлюка на запитання Діани Клочко заклали, по суті, сюжетну канву для розкриття «теми тижня»: справді, громадська солідарність є необхідною умовою для об'єднання українців, а наявність реальної програми розвитку політико- економічних процесів у країні є достатньою умовою. Це своєрідний рецепт лікування «ракових захворювань» суспільства. Те, що Роман Шпорлюк не називав конкретних інгредієнтів «рецепта», тобто не пропонував якоїсь докладної програми дій, є свідченням його тактовності. Вважаю, що жодні «ліки», виготовлені на Заході, Україну не врятують, і «порятунок потопаючих» — це дійсно справа рук самих потопаючих. Час усе-таки самостійно підніматися з колін і будувати справді незалежну Україну. Спадкоємцям традицій Запорозької Січі все-таки має бути соромно виклянчувати милостиню на Заході...
Ганна ШЕРМАН, Діана КЛОЧКО, інтерв'ю з Мироном ПЕТРОВСЬКИМ «ЯК ТІЛЬКИ СТАЛО МОЖЛИВИМ НЕ БРЕХАТИ ПО-РАДЯНСЬКОМУ, ВМИТЬ, БУКВАЛЬНО ЧЕРЕЗ КОМУ, БЕЗ ПАУЗИ — СТАЛИ БРЕХАТИ ПО-ІНШОМУ» («День», № 197).
Дякую редакції «Дня» за чергове знайомство з Громадянином, Особистістю, Мислителем. Дякую Мирону Петровському за незраду своєї життєвої позиції, за світлі думки, за віру в ідеали добра та справедливості. Повністю поділяю тривогу з приводу підміни суті понять на схиляння перед символами. Черговий фарс замість реальних дій: співати гімн вітчизні, стоячи на її руїнах, замість того, щоб піднімати вітчизняну економіку.
Вибачте за каламбур, але тіні зникають у півДень — чим краще ви освітлюєте життя реальної еліти нашого суспільства, тим далі відсуваються «тіні», що символізують нинішню владу.
До нових зустрічей!
Олег ФЕДОРЕНКО
Славутич
