Ідеальних законів нема, як нема і їхньго ідеального тлумачення,
тому місце для зловживань і викривлень завжди є. Якщо ці зловживання починаються
на рівні глави держави, то весь бюрократичний апарат утворює ланцюгову
реакцію зловживань і закони перетворюються в декларативний фарс. І навпаки,
якщо владна верхівка показує свою принциповість і відкритість, то, відповідно,
й нижчі ланки адміністративного апарату добровільно або зі страху бути
звільненими будуть працювати на користь держави, а не проти неї.
Те, що людський фактор у владному питанні є важливішим
за правовий, підтверджує приклад Великої Британії, де нема Конституції,
яка б визначала форму державного правління, устрою, повновження гілок влади.
Незважаючи на це, система функціонує ефективно й дотримується демократичних
принципів.
Радянська Конституція, яку комуністи називали найдемократичнішою
в світі, справді декларувала основні права та свободи громадян, але визначила
«керівну й спрямовуючу» роль партії в житті суспільства та держави.
Люди, які протягом десятиріч стояли на верхівці партійного
апарату — в ЦК КПРС, — перетворили на профанацію владу народу у вигляді
рад. Фактично доля держави та її людей вирішувалася за закритими дверима
на зборах комуністичних богів — політбюро. Їхньою основною опорою були
силові структури (армія, КДБ) та пропаганда (ЗМІ), яка переконувала людей,
що секретарі геніально керують країною, а зловісні імперіалісти їм заважають.
Так і сьогоднішня влада вважає, що свою відповідність займаним
посадам треба доводити не конкретними діями, які народ обов'язково помітить,
а засобами пропаганди. Звідси й спрямування зусиль: не на подолання економічної
кризи та покращення рівня життя, а на контролювання ЗМІ, паплюження опозиції
та опозиційних ЗМІ.
Протягом багатьох років комуністичної диктатури та кількох
років олігархічної відбувається приблизно однаковий процес: люди, які вийшли
з народу й отримали владні повноваження, чомусь вважають цей народ дурним
— й відповідно будують взаємовідносини. Будемо сподіватися, що вони глибоко
помиляються й ми здатні покласти край вирішенню державних справ за закритими
дверима. Кінець тисячоліття — владу час міняти.
Станіслав ЛЮДКЕВИЧ, студент,
Київ
