Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Коротко / КУЛЬТУРА

27 жовтня, 1999 - 00:00

У поезії немає периферії

Що необхідно для народження поезії? Особлива гострота слуху, чуйність серця, смак слова — таланти, для яких близькість або віддаленість від центру столиці абсолютно не мають значення. «У поезії немає периферії», — цю думку довів творчий вечір «Жіноча віть поезії Волині», який із особливою теплотою відбувся у Спілці письменників України. Чудові волинські поетеси Надія Гуменюк, Ніна Горик, Олена Криштальська та Валентина Штинько не тільки читали свої вірші, а й презентували книги, які вийшли зовсім недавно чи підготовлені до друку, але не можуть вийти через фінансові труднощі: наприклад, Надія Гуменюк представляла збірку чудових дитячих віршів «Чапики-чалапики», а Валентина Штинько — прекрасну книжку «Тернова хустка». У розмові з кореспондентом «Дня» Наталею ТРОФИМОВОЮ Валентина Штинько, не тільки поетеса, а й багаторічний співробітник Шевченкового музею, ентузіаст українського слова і просвітник, підкреслила: «Провінційність — це не місце проживання, а стан душі. Що далі ти від столичної суєти, то ближчий до землі, простих людей та їхніх проблем, які, звичайно, відчуваються по всій країні, але в провінції вони відчуваються гостріше. Тому, може, Волинь і далека від Києва, але духовною провінцією я її не вважаю».

На Закарпатті з'явився Центр національних меншин

В обласному центрі Закарпаття — Ужгороді відкрито наприкінці минулого тижня на Православній набережній, у колишньому Будинку вчителя перший в Україні Центр культур національних меншин. Під одним дахом одержали змогу проводити свої заходи, обмінюватися думками як лідери, так і рядові члени національно-культурних громад краю. Виступили на відкритті голова Русинського науково-освітнього товариства Микола Макара, голова Товариства угорської інтелігенції Закарпаття Юрій Дупка, директор Центру культур національних меншин Лев Луцкер, голова Товариства словаків Закарпаття ім. Л. Штура Йосип Горват, голова Закарпатського угорськомовного наукового товариства Петро Лизапець. Усі вони були впевнені, що діяльність Центру сприятиме міжетнічній злагоді в Закарпатті, спокійному вирішенню всіх проблем, повідомляє кореспондент «Дня» Василь ЗУБАЧ .

Читання залишимо до кращих часів?

Минулого літа в кримінальній хроніці з'явилося повідомлення, що якийсь невідомий злодюжка викрав із книгозбірні в селі Солобківці Ярмолинецького району сотні книг. Час, у який сталася ця прикра пригода, точно визначити не вдалося. Бо про крадіжку стало відомо аж за місяць після того, як на двері книгозбірні в Солобківцях начепили замка. «На жаль, таке буває: бібліотекарів часто- густо відправляють у вимушені відпустки», — розповіла в розмові з кореспондентом «Дня Михайлом ВАСИЛЕВСЬКИМ завідуюча відділом Хмельницького облуправління культури Світлана Шевченко. Можливо, найактивніші «читачі» отак «відгукуються» на сьогочасну ситуацію в бібліотечній справі. Співрозмовниця згадує, що ще позаторік у краї було 890 книгозбірень, наразі — утричі менше. «Але подекуди в селах не залишили напризволяще громадян, яким без літератури хоч пропадай. Маємо 48 клубів-бібліотек і 5 бібліотек- музеїв», — продовжує С. Шевченко. Як ці «кентаври» задовольняють культурні потреби громадян? Тяжко сказати. Завідуюча відділом облуправління пояснює, що на місцях книгозбірні вже давно не одержують гроші для придбання літератури. Планувалося, що для передплати періодичних видань використовуватимуть кошти, одержані від надання платних послуг населенню. Населенню ж, як і працівникам книгозбірень, не до хліба духовного, якщо немає хліба насущного. «Станом на 20 вересня бійцям культурного фронту винні 1 мільйон 160 тисяч гривень зарплати». І це за тієї прикрої обставини, що, як інформує громадськість облуправління статистики, у працівників культурної сфери — найнижча нарахована (та неодержана!) зарплата, вчетверо менша, ніж, наприклад, у працівників банківської сфери чи енергетики.

«СIЧ» напередодні ювілею

Журналові «Слово і час» у січні 2000 року — десять років. «СіЧ» — це видання, яке вважають своїм як викладачі, аспіранти, студенти-філологи, учителі-словесники, так і всі, хто вболіває за рідне слово, за духовний розвиток незалежної України. Крім суто літературознавчих, літературних проблем, «СіЧ» висвітлює питання мистецтва («Собор муз»), мови, релігії («Екологія душі»), політики («Національна ідея»), культурного життя регіонів («Не в столиці»), діяльність української діаспори; містить спеціальну рубрику для вчителів, чимало інформації з галузі культури. «СіЧ» вважає своїм святим обов'язком активно втручатися в усі сфери, де діє чи має діяти наше слово, втручатися в сьогоднішні нелегкі процеси духовного творення держави й нації.

Інф. «Дня»

Газета: 
Рубрика: