24 жовтня в приміщенні Театру імені Івана Франка відбувся концерт письменника-сатирика, сценариста популярної телепередачі «Куклы» Віктора Шендеровича. Почав Віктор Анатолійович свій виступ з того, що порадів за матеріальне благополуччя киян, які збираються незабаром піти на виступ фокусника Девіда Коперфільда. «Ціни на його квитки переконали мене, — сказав Шендерович, — що у вас гаразд». (Вартість квитка на заморську знаменитість доходить до 800 гривень. Біля входу можна відразу розташовувати пункти спостереження податкової міліції). До речі, і на Шендеровича квиточки коштували чимало: від 40 до 80 гривень. Із достовірних джерел відомо, що ще напередодні концерту сатирика їх було продано мізерну частину. Але зал зусиллями організаторів (чимало глядачів одержали свої квитки безкоштовно) був практично повним. І внаслідок «безкоштовності» приймав письменника дуже тепло і навіть сердечно.
Шендерович розповів коротку історію «Кукол». 1995 року, як відомо, проти передачі було відкрито кримінальну справу. Прецедентом стала пародійна серія (за горьковськими стопами) «На дні». Письменник продемонстрував глядачам той уривок з передачі, який став причиною, з якої «одна відома особа зробила дзвінок у прокуратуру». Єльцин, Черномирдін, Коржаков і т.iн. з'явилися в лахмітті, лежачи на нарах у нічліжці. Ця картина відразу радувала око. Слідчий, який вів «справу Шендеровича», у протоколі дуже грамотно розставляв всі розділові знаки, забуваючи тільки прізвища Коржаков, Жириновський і тощо брати в лапки. Тобто він писав так: «Черномирдін в онучах сидів на лежанці...». Письменник регулярно поправляв цю граматичну неточність, наполягаючи на тому, що між образом і оригіналом — велика різниця. «Взяти хоча б Кутузова у зображенні Толстого, — міркував сатирик. — Це ж тільки персонаж. А то Михайло Іларіонович цілком міг би подати до суду на Льва Миколайовича». Порівняння Шендеровича з Толстим, за його твердженням, надовго вивело слідчого з рівноваги.
Внаслідок цієї історії генпрокурора Росії посадили, а до «Кукол» прийшла слава...
Читав свої твори Віктор Анатолійович непогано поставленим голосом із прекрасною дикцією. Однак чимало з них носили дуже «радянський характер». Хоч це і викликало в залі вибухи ностальгійного сміху. Найсильніша розповідь Шендеровича, з моєї точки зору, була про перенесення вантажниками рояля. У міру просування інструмента сходами його інтелігентного господаря вантажники неодноразово просили зіграти. Починали вони із запитання: «Місячну сонату» знаєш?» Зрештою вони під впливом музики настільки «зінтелігентилися», що вважали не гідним волочити рояль далі. «Подумайте, ми ж не підіймальні крани», — висунули вони резонний аргумент. Довелося його власнику терміново мотати в гастроном по свіжу бригаду, яка через два прольоти висолопила язики і під час передиху повторила прохання: «Місячну сонату знаєш?» «Хрін вам!», — закричав музикант і швидко налаштував бригаду на робочий лад.
Цей твір викликав у публіки найбільш потужну реакцію. «Хоч як дивно, у виконанні Геннадія Хазанова, — сказав сатирик, — на цій розповіді сміялися один раз», (що підтвердили деякі глядачі, котрі бачили хазанівський виступ по телевізору).
Із недоліків представленої Шендеровичем програми можна відмітити, що він читав занадто багато відомих своїх робіт. Особливо це стосується давнього монолога Шендеровича (який теж виконував Хазанов) — «У селі Гадюкіно — дощі». Сміятися над одним і тим же анекдотом двічі-тричі — завдання непросте. Але київські глядачі з ним впоралися. Тим паче, чомусь Віктор Анатолійович читав його останнім. Можливо, це була така глядацька форма вдячності.
Загалом захід вдався із однією єдиною поправкою: наступного разу радимо майстру жарту привозити набагато більше нового матеріалу. Якщо, звичайно, він є.
