Сьогодні школи, щоб вижити, змушені покладатися тільки на допомогу батьків
учнів
Олена ГОДОВАНЕЦЬ
Ми всі училися потроху... Вчилися вибирати, поступатися,
прощати і забувати. Вчилися у дворі й у громадському транспорті, вдома
на дивані і на роботі на «килимах». Але всьому цьому передувала, як правило,
звичайна загальноосвітня школа.
Якщо порівняти відсоткове співвідношення суто «шкільної»
інформації в моїй мозковій базі даних і інформації, отриманої «від життя»,
то вийде дуже жалюгідна кількість одиничок. І зовсім не тому, що я була
вишуканою бездарністю або ледаркою. І вже зовсім не тому, що вчителі, пардон
за тавтологію, котрі вчили нас, не були для мене авторитетами. Просто мій
перехідний вік і пов'язане з ним «формування себе як особистості» припали
на грандіозний час змін. Навіть люди не встигали за подіями, що вже казати
про шкільні методички. За вікном майорiли жовто-блакитні прапори, а я зубрила
вірші «про революцію біля бані» або з пошарпаних ксерокопійованих листів
дізнавалася про невідомі подробиці історії України. «Нові» підручники в
моїй провінційній школі з'явилися пізніше. А доти вчителі годинами просиджували
в бібліотеках або штовхалися на книжкових ринках, щоб уранці дати мені
і ще мільйонам таких же оболтусів інформацію, замовлену Міністерством освіти.
Так що приказка «хто замовляє, той і платить» була (та і зараз є) неактуальною.
Насправді ж, педагогів треба жаліти. За їхню безвихідно
маленьку зарплату, за безповоротно зіпсовані нерви і все не випите за шкідливість
(учнів) молоко. І пишатися ними за те приголомшуюче вміння перебудовувати
себе і шкільну програму з кожним новим підвивертом влади. Адже, по суті,
моїх викладачів вчили зовсім не тому, чому вони вже набагато пізніше вчили
мене. І все одно я пам'ятаю, коли народився Ленін і помер Шевченко, як
вирахувати косинус і густину тіла. Я пам'ятаю і навіть трошки люблю своїх
шкільних вчителів: за несподіване почуття гумору, безглузді зауваження
в щоденнику і за те, що вони навчили мене бути готовою до будь-яких змін.
Про будні вітчизняної школи кореспонденту «Дня» Олександру
МИХЕЛЬСОНУ розповіли викладачі середньої школи № 166 міста Києва.
ПРО УЧНІВ
Тетяна Миколаївна, викладач початкових класів:
— Учні завжди, в принципі, однакові. От сьогодні у всіх
святковий настрій, і вони теж у настрої свята. Молодші бігають, шумлять...
Чи хочуть вчитися? Це залежить від вчителя. Якщо вчитель любить свій предмет,
якщо приходить у клас у хорошому гуморі, до ладу пояснює — тоді їм теж
цікаво, вони вчаться із задоволенням. І навпаки. Є, щоправда, такий момент
— я працюю досить давно і можу порівнювати — що зараз школярі через убогість
батьків чи від загальної обстановки в суспільстві стали якимись більш нервовими,
аніж раніше. Це явище, на жаль, розвивається.
ПРО ВЧИТЕЛІВ
Ніна ХРИЩЕНКО, викладач біології:
— Що отримали вчителі, присвятивши життя цій роботі? Бідність.
У повному розумінні слова. Я — вчитель- методист, маю ставку 163 гривні.
У школі існує проблема з підручниками. Наприклад, у мене три п'яті класи
і зовсім немає підручників з природознавства. Я придбала на ринку два підручники
— за 8 і за 14 гривень. За ними готуюся і для дітей на дошці складаю конспект-схему,
пояснюю, а вони сидять і переписують. Я ж не можу примусити батьків купувати
ці підручники! У нас два десяті класи по 35 учнів, а ми одержали в районо
тільки 20 підручників з біології. Вони на ринку коштують по 40 гривень,
в магазині — 16. Ми ж працюємо за новою програмою. Програма цікава, дітям
подобається, але ж не можна вчити без посібників. Тому ми вирішили так:
ці підручники ми дітям не дали, а залишили в кабінеті. На кожному уроці
я даю ними користуватися. І після уроків я змушена залишатися по півтори-дві
години, запрошувати дітей, щоб вони готувалися за цими підручниками. Але
працюємо. Намагаємося бути з дітьми в злагоді, при взаємній повазі. Я все
ж вірю, що прийде час, коли людина освічена у нас буде цінуватися належно.
ПРО ШКОЛУ
Алла ДОРОШЕНКО, заступник директора школи
з господарчої частини:
— Знаєте, все робиться за рахунок батьків. Класи відремонтовано
за їхній рахунок. Батьки здають кошти на школу. Хоч це і заборонено нашою
вищою владою, але іншого виходу у нас просто немає. І тільки завдяки внеску
батьків школа має нормальний вигляд. Від районо цього року ми одержали
лише один комплект парт. Раніше все завозили централізовано — крейда, віники...
Сьогодні ні у кого нічого немає. З підручниками сутужно. Питання харчування
у нас витримується в рамках закону — якщо сім'я неповна або дитина перебуває
на утриманні бабусь і таке інше, то вона отримує безкоштовне харчування.
І зараз вся школа п'є молоко, сік, їсть коржики. Це дуже добре і правильно,
ось тільки учні все засмічують пакетами з-під молока. Але це вже наша «внутрішня»
проблема, і ми її вирішуємо.
ДОВІДКА «Дня»
За останніми даними Держкомстату, розмір зарплати українських
вчителів тільки в серпні цього року знизився на 13% і становив у середньому
по країні 125 грн. Ще влітку заборгованість педагогам становила 327 млн.
грн., з них 250 млн. — по зарплаті.
На сьогодні в країні налічується 21,2 тис. шкіл, в яких
здобувають середню освіту 6,7 млн. дітей.
ДО РЕЧІ
У привітанні вчителям України кандидат у президенти,
народний депутат Євген Марчук (сам є вчителем за першою освітою й свого
часу викладав українську мову та літературу, а також німецьку мову в денній
та вечірній школах під Кривим Рогом) висловив переконання, що «немає святішої
професії», ніж фах учителя, що «відкриває шлях до цивілізації й дає ключ
до розуміння світу». Він упевнений, що «у ХХI столітті інвестиції в науку
та освіту стануть найприбутковішими», тому праця вчителя, що відкриває
дорогу таким інвестиціям, повинна належним чином шануватися державою. Є.
Марчук заявив, що існують «конкретні й реальні розрахунки», які дозволяють
стверджувати, що вже найближчим часом можливе «вирівнювання вчительських
зарплати та пенсії з рівнем зарплат і пенсій державних службовців». Він
також вказав, що саме педагоги можуть і повинні сприяти поверненню моралі
й духовності в наше суспільство, яке «зачекалося правдивого слова, доброї
й справедливої розмови». Євген Кирилович висловив жаль з приводу того,
що в Україні нині панує культ «лише долара й сили», але він упевнений,
що вже з наступного року «діти зможуть отримувати належну освіту без хабарів
і протекції, а талановитим будуть створені умови для розкриття їхніх обдарувань».
Не роздаючи популістських обіцянок, кандидат у президенти закликав спільними
зусиллями перемогти наші нинішні біди й допомогти майбутньому нашої держави.
