Насіння соняшнику: переробка, експорт і торговельний режим

Вирощування соняшнику стало одним із найприбутковіших видів сільськогосподарської діяльності в Україні. Нині серед рослинницьких культур лише вирощування зерна та соняшнику є рентабельним (прибутковим). З огляду на це господарства збільшують посівні площі під соняшником, нехтуючи вимогами сівозмін (соняшник повинен сіятися на одній земельній ділянці лише 1 раз на 7— 8 років). У структурі посівів технічних культур соняшник почав займати домінуюче становище. Якщо 1990 року його частка становила 48%, 1997 року — майже 65%, то 1998 року — 70%. Сьогодні соняшник культивується навіть у тих регіонах, де раніше ніколи не вирощувався.

Виробляючи більше ніж 2 млн. т соняшнику щорічно, Україна є одним із провідних світових продуцентів цієї сировини. Країна займає третє місце у світі з виробництва насіння соняшнику, поступаючись лише Аргентині та Росії. Щорічно Україна вирощує до 10% світового виробництва соняшнику, випереджаючи Індію і Туреччину.

Майже 60% виробництва соняшнику сконцентровано в п'яти областях України: Дніпропетровській (14,9%), Запорізькій (13,6%), Одеській (11,1%), Донецькій (11,0%) та Харківській (9,1%). У цих же областях містяться основні потужності з переробки соняшнику.

ПЕРЕРОБКА НАСІННЯ СОНЯШНИКУ В УКРАЇНІ

Сільськогосподарські підприємства реалізують соняшник переважно комерційним структурам (трейдерам) за бартерними угодами в обмін на паливно-мастильні матеріали, добрива, засоби захисту рослин, насіння та розраховуються за надані послуги. За бартером 1998 року реалізовано 54% насіння соняшнику (1997 року — 60%).

Існуючі виробничі потужності дозволяють переробити за рік 2360 тис. т насіння соняшнику і 210 тис. т ріпаку та сої. Окрім того, малі підприємства (міні-цехи) спроможні переробити ще 200 — 300 тис. т насіння соняшнику. Використання виробничих потужностей знизилося з 80% 1990 року до 34% 1998 року.

Переробка соняшнику зосереджена на 16 заводах: 13 олійно-екстракційних та 3 олійно-пресових. Ці заводи, що входять до асоціації «Укролія», виробляють близько 80% олії в країні. Решту виробництва зосереджено на малих переробних підприємствах, які мають невелику потужність та низький вихід олії. Основний спосіб переробки — екстракційний, коли олію добувають із насіння соняшнику методом механічного вичавлювання з наступною екстракцією розчинником. Підприємства олійно-жирової галузі переробляють сировину, яку одержують на давальницьких засадах (80%), за бартером (4%) або купують за гроші (16%).

Компанія Cargill (США) планує в січні 2000 року ввести в дію завод із переробки насіння соняшнику в Донецькій області. Будівництво заводу розпочалося в серпні 1998 року. Проектна потужність — 300 тис. т насіння соняшнику за рік. У кінці квітня 1999 року рада директорів Європейського банку реконструкції та розвитку ухвалила рішення про надання кредиту обсягом $56 млн. на будівництво зазначеного олійно-екстракційного заводу. На початку травня ЄБРР надав кредит Дніпропетровському олійно-екстракційному заводу — виробнику соняшникової олії «Олейна». Підприємство використовуватиме кредит — $43,5 млн. на закупівлю насіння соняшнику та сирої (нерафінованої) олії.

Внутрішні потреби України в олії оцінюються в 450— 500 тис. т. Споживання олії в країні протягом 1991 — 1998 рр. падає. Споживання на душу населення зменшилося з 11 кг до 8 кг, що зумовлено низькою купівельною спроможністю населення. У країнах Європейського Союзу споживання олії становить 22 — 23 кг на душу населення. Через низькі доходи населення, брак достатніх обігових коштів у підприємств харчової промисловості зростання внутрішнього попиту на соняшникову олію не очікується.

ЕКСПОРТ НАСІННЯ СОНЯШНИКУ

Соняшник — єдина сільськогосподарська культура, що має стійкий попит на світовому ринку. Тому ціни на нього жорстко прив'язані до долара США. Падіння курсу гривні у вересні 1998 року, неврожай соняшнику у Франції (провідному західноєвропейському виробнику) та запровадження ліцензування експорту з Росії сприяли нарощуванню обсягів українського експорту насіння соняшнику. Експорт соняшнику збільшився із 137 тис. т у жовтні до 228 тис. т у грудні 1998 р. Протягом жовтня — грудня експорт насіння соняшнику сягнув 536 тис. т, що становить майже 60% од загального річного експорту.

Частка насіння соняшнику в загальній структурі експорту сільськогосподарської продукції 1992 року становила 5%, 1996 року — 7,5%, а 1998 року сягнула 14%. При цьому експорт сільськогосподарської продукції збільшився за цей період більш ніж у 2,5 разу.

Найпотужнішим імпортером українського соняшнику є Туреччина (155,2 тис. т, або 17,1% від загального експорту 1998 р.). 1998 року більш ніж 2/3 усього експорту (68,2%) було спрямовано до країн Європейського Союзу. Основними імпортерами українського соняшнику були такі країни ЄС: Нідерланди (150,9 тис. т), Франція (126,7), Іспанія (108,8), Бельгія (81,2), Італія (73,5), Португалія (26,3) та Велика Британія (15,9 тис. т).

Основними експортерами соняшнику 1998 року були такі компанії: Cargill (58 тис. т), Біржова компанія (37 тис. т), Inter-Resursy (33 тис. т), Suntrade (25 тис. т), Ramburs (25 тис. т), Eurotek (24 тис. т), Tengiz-Dnepr (20 тис. т).

Протягом січня — квітня 1999 року експорт насіння соняшнику становив 300,3 тис. т. Найбільшими імпортерами були такі країни: Туреччина (21,2%), Іспанія (16,9%), Марокко (11,9%), Італія (10,2%), Португалія (8,0%), Нідерланди (7,2%), Швейцарія (5,5%), Німеччина (3,4%). Компанія Cargill зберегла позиції найпотужнішого екпортера українського соняшнику (50,9 тис. т, або 16,9% од усього експорту).

РЕГУЛЮВАННЯ ЕКСПОРТУ ТА ІМПОРТУ НАСІННЯ СОНЯШНИКУ

Експортне мито на насіння соняшнику було запроваджено 11 січня 1993 року за ставкою 30%. За положеннями Декрету КМУ № 3-93 від 11.01.93 р., від сплати експортного мита звільнялися товари, які вивозилися в межах отриманих суб'єктами підприємницької діяльності експортних квот, а також товари, вироблені повністю з давальницької сировини, що була попередньо імпортована. Згідно з Декретом КМУ №6-93 від 12.01.93 р., не обкладається експортним митом експорт товарів, який здійснюється для погашення заборгованості за іноземними кредитами, наданими під гарантію КМУ, або за іноземними кредитами, одержаними за індивідуальними ліцензіями НБУ.

26 грудня 1993 року експортне мито на насіння соняшнику було скасоване. Надалі експортне мито не застосовувалось.

Імпортне мито на насіння соняшнику було запроваджене Декретом КМУ № 4-93 від 11 січня 1993 року. У період із 1993 по 1999 рік пільгова ставка імпортного мита на насіння соняшнику збільшилася з 2% до 50%.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до преференційних ставок ввізного мита на окремі види товарів» від 8 листопада 1996 року № 1353, преференційні ставки на товари 1 — 24-ї груп ТН ЗЕД (окрім підакцизних) встановлено на рівні 100% од пільгових ставок. Оскільки насіння соняшнику не є підакцизним товаром, то, починаючи з 1997 року, преференційні мита на цей товар дорівнюють пільговим. Постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до ставок ввізного мита на окремі види товарів» від 08.11.96 №1378 встановлено уніфіковану ставку імпортного мита на насіння соняшнику на рівні 2%, але не менше як 0,03 євро за 1 кг.

Протягом другого півріччя 1997 року діяли ставки ввізного мита, встановлені Законом України «Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції» №468 від 17.07.97 р.: пільгова — 50%, але не менше як 0,5 євро за 1 кг, повна — 100%, але не менше як 1 євро за 1 кг.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції» № 32 від 16.01.98 р. визначено, що повні ставки ввізного мита на товари 1—2-ї груп ТН ЗЕД (окрім підакцизних) встановлюються в подвійному розмірі до пільгових ставок, на товари 3—24-ї груп ТН ЗЕД, а також на підакцизні товари встановлюються на рівні пільгових ставок. Для насіння соняшнику (окрім насіння соняшнику для посіву) — 50%, але не менше як 0,5 євро за 1 кг, для насіння соняшнику для посіву встановлено нульову ставку.

Нині діючі ставки встановлені Постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до ставок ввізного мита на окремі види товарів та до деяких постанов Кабінету Міністрів України» від 09. 12. 98 р.. Згідно з постановою, пільгова ставка на насіння соняшнику встановлена на рівні 0,5 євро за 1 кг, повна ставка — 1,0 євро за 1 кг. Зазначимо, що це суперечить Закону України № 32 від 16. 01. 98 р., згідно з яким на товари 3 — 24-ї груп ТН ЗЕД повна ставка повинна встановлюватися на рівні пільгової ставки.

Законом України «Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції» № 468 від 17. 07. 97 р. було визначено порядок застосування сезонного імпортного мита. Зазначимо, що протягом 1993—1997 років сезонне імпортне мито на насіння соняшнику не запроваджувалося жодного разу. Сезонне імпортне мито встановлюється щорічно в подвійному розмірі стосовно пільгових ставок імпортного мита. Кабінет Міністрів України встановлює терміни дії сезонного мита та оприлюднює своє рішення за 45 днів до їх запровадження.

1998 року сезонне імпортне мито на насіння соняшнику було введене в дію Постановою КМУ № 754 від 28.05.98 р. Ставку сезонного імпортного мита встановлено на рівні 100%, але не менше як 1 євро за 1 кг насіння соняшнику. Термін дії сезонного імпортного мита: з 1 вересня — до 1 грудня. Порядок застосування сезонного імпортного мита протягом 1999 року поки що не встановлений.

Режим попередніх експортних депозитів стосовно експорту насіння соняшнику був передбачений Указом Президента України № 755 від 08. 07. 98 р. Суть цього режиму полягає у внесенні суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності на безвідсотковий рахунок в уповноваженому банку України на весь період здійснення відповідної зовнішньоекономічної операції грошових коштів у розмірі 100% від контрактної вартості товару, що вивозиться з митної території України. Контрактна вартість товару має визначатися за цінами, які не нижчі за індикативні ціни на цей товар. Попередній експортний депозит повертається суб'єкту ЗЕД, який відкрив його протягом трьох банківських днів із дати подання до уповноваженого банку довідки установи банку, що обслуговує цього суб'єкта, про надходження валютної виручки від продажу товару або копії митної декларації, яка засвідчує повернення в Україну готової продукції (під час здійснення операцій із давальницькою сировиною) в повному обсязі.

Указ про запровадження режиму експортних депозитів мав набрати чинності 15 вересня, але вже 3 вересня 1998 року Указом Президента України він був скасований.

Індикативні експортні ціни на насіння соняшнику були запроваджені лише 1998 року. Їх запровадження відбулось як виконання положень зазначеного вище Указу Президента від 8 липня 1998 року. Відповідно до наказів Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі, в серпні 1998 р. мінімальну експортну ціну було зафіксовано на рівні 255 дол/т, а у вересні — 225—235 дол/т. Надалі індикативні експортні ціни не запроваджувалися.

Сертифікацію сільськогосподарської продукції було запроваджено 30 червня 1993 року, але насіння соняшнику не увійшло до переліку товарів, які підлягали обов'язковій сертифікації. Відповідно до Закону «Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції» № 468 від 17.07.97 р., всі сільськогосподарські товари із 7 жовтня 1997 року підлягають обов'язковій сертифікації під час імпорту на митну територію України. Підставою для перевезення через митний кордон України насіння соняшнику є сертифікат відповідності, виданий уповноваженим органом, або свідоцтво про визнання іноземного сертифіката. Під час здійснення зовнішньоторговельної діяльності операторам ринку олійного насіння необхідно одержати фітосертифікат і карантинний дозвіл — під час імпорту та експорту; висновок санітарно-гігієнічної експертизи — під час імпорту; пройти санітарно-епідеміологічний і радіологічний контроль — під час імпорту.

ВИСНОВКИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. Запровадження 20-відсоткового експортного мита на насіння соняшнику призведе до скорочення обсягів експорту соняшнику. Оскільки експортери є головним джерелом кредитування виробників соняшнику, можна очікувати скорочення обсягів товарного кредитування виробників із боку експортерів. Українські переробні підприємства за нестачі власних обігових коштів не в змозі ані надати необхідні кредити виробникам, ані закупити сировину за грошові кошти. За цих умов цілком імовірне скорочення посівних площ під соняшником та обсягів його виробництва.

2. Скорочення обсягів експорту сприятиме збільшенню пропонування насіння соняшнику на внутрішньому ринку, внаслідок чого закупівельні ціни знизяться. Однак цим може скористатися лише обмежена кількість переробних заводів, які мають достатні обігові кошти для закупівлі насіння. Виходячи з оперативних даних Міністерства агропромислового комплексу, обсяги переробки сировини можуть збільшитися, зокрема, на Дніпропетровському, Полтавському та Пологівському заводах. Переважна більшість інших підприємств галузі працюватиме в умовах неповної завантаженості виробничих потужностей. Тому експортне мито призведе до викривлення конкурентного середовища та сприятиме нечесній конкуренції.

3. Проблема завантаженості виробничих потужностей підприємств олійної галузі ще більше загостриться після збільшення обсягів переробки соняшнику до 300 тис. т на Дніпропетровському заводі (1998 року — 162,4 тис. т) і введення в дію 2000 року нового заводу потужністю 300 тис. т у Донецькій області (компанія Cargill).

4. Розв'язання проблеми завантаженості існуючих виробничих потужностей олійної галузі можливе за умов скасування імпортного мита на насіння соняшнику. Імпортні поставки дозволять уникнути сезонного дефіциту (в липні — вересні) олійної сировини. Кон'юнктура 1998/99 маркетингового року сприяє здійсненню такого заходу. Одержання рекордного врожаю соняшнику в Аргентині (близько 7 млн. т порівняно з 5,6 млн. т за рік до того) поряд зі збільшенням майже на третину валового збору в Південно-Африканській Республіці зумовили зниження рівня світових цін на соняшник. Наприклад, ціна 1 т аргентинського насіння соняшнику (на умовах «франко- елеватор») зменшилася із $220 у січні до $140 у березні 1999 року.