Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

КОНКУРС «ГЕРОЙ НАШОГО ЧАСУ»

16 вересня, 1999 - 00:00

На конкурс «Герой нашого часу» продовжують надходити
ваші листи, і нещодавно у редакційній пошті з'явився цілий пакет творів
— від учнів київської гімназії №117 ім. Лесі Українки. Найцікавіші роздуми
ми публікуватимемо у найближчих номерах «Дня», а сьогодні пропонуємо перші
два з них, написані учнями восьмих класів Іриною Іванковою та Юрієм Олійником.

Прикладом для мене є мама

На сьогоднішній день знайдеться багато героїв, але чи всі
герої нашого часу можуть носити таке звання? Напевне, що не всі. Та я можу
знайти для себе дійсно гарний приклад для наслідування — це лікар.

Зараз, незважаючи на те, що більшість країн є незалежними
державами, йдуть війни. У цих ситуаціях, як ніколи, потрібні лікарі, їхня
професійна та досконала робота. Я навіть не можу уявити, скільки травмованих
людей у різних куточках світу потребують допомоги. Тут — жахливий стогін
поранених чергується з вибухами гармат, стріляниною. Там — з-під уламків
будівель, котрі залишилися після землетрусу, тягнуться руки людей, благаючи
про допомогу. Десь вибухнув літак, пішов під укіс поїзд, сталася автокатастрофа...
Хтось страждає на СНІД, онкозахворювання, а хтось у смертельних кайданах
страшної епідемії... Всюди потрібні лікарі. І вони поспішають на допомогу,
не дивлячись на перешкоди, труднощі чи негаразди.

Героєм мого часу, прикладом для мене є моя матуся. Вона
— гарний лікар, любляча донька, гарна дружина та чудова мама. Я дуже пишаюся
нею. Адже від її тендітних рук залежить життя та здоров'я багатьох людей.
Вона пройшла дуже нелегкий шлях, щоб досягти фахової майстерності, але
мене це теж не лякає, адже без наполегливої праці неможливо досягнути своєї
мети, і це знає кожен. Ось тому я обрала героєм нашого часу лікаря.

Ірина ІВАНКОВА, учениця 8-Б класу

Невже такий же телепень?

Мій час... Що мається на увазі: час, у якому я живу, чи
час, у якому я хотів би жити? Адже це зовсім різні речі.

Кожне покоління має своїх героїв. Герої були завжди, проте
з плином часу уявлення про героїв і героїчне змінювалось. Це результат
розумового і технічного прогресу. Особливо швидко змінюються уявлення про
героїв та героїчне в підлітків. Колись захоплювались Павкою Корчагіним,
Мересьєвим, і т.д.

На кінець двадцятого століття думка про героя у підлітків
зовсім змінилась. Тепер, щоб стати героєм, потрібно:

1. Купа грошей (на похід у McDonalds, Shelter, проколювання
вух, носа, грудей...).

2. Джинси «кльош» (які носяться, зазвичай, на сідницях).

3. Ланцюг, найкраще від кавказької вівчарки, який вішається
на одну з кишень (штани при цьому ще більше опускаються).

3. Дірки у вусі (від двох — поки вистачить вуха).

3. Ну, і звичайно ж, персні, сережки із «медичного золота»,
футболки з написами «Fuck you», і т.д.

Ось і все, що потрібно, щоб стати героєм серед підлітків.
Як бачимо, герой зовсім не той, хто вчиться на відмінно, читає книги, знає
іноземні мови.

Зараз бурхливо розвивається комп'ютерна техніка, електроніка,
розвиваємося і ми — нове покоління.

Цікаво, а який же буде герой майбутнього покоління, їхній
герой?

Невже такий же телепень?

Юрій ОЛІЙНИК, 8-А клас
Газета: 
Рубрика: