Львівське видавництво «Кальварія» випустило найповнішу збірку творів Грицька Чубая «Плач Єремії».
Нинішньому поколінню споживачів мистецтва Грицько Чубай вперше явився у скептичній недосяжній постаті його сина Тараса, лідера групи «Плач Єремії». Ясна річ, немає кращого місця, аби закохатись, аніж рок-концерт. Було б банально нарікати на те, що нічого не змінилося, що совок процвітає, і зараз Чубай є «актуальним». Хоча назвати Чубая абсолютно аполітичним поетом не можна. Йдеться не про «громадянський пафос» (для багатьох шістдесятників кредо «поетом можеш ти нє бить...» важило, погодьтеся, набагато більше), а про естетичне, насамперед, несприйняття. В самвидавчому альманасі «Скриня», що став приводом для репресій стосовно Чубая та його товариства, ніякої «політики» не було. Власне, перша, і до сьогодні єдина, книжка Чубая «Говорити, мовчати і говорити знову» вийшла 1990 року у видавництві ЦК ЛКСМУ «Молодь». 8 січня 1999 року в фойє Львівської опери видавництво «Кальварія», Асоціація українських письменників та Мистецьке об'єднання «Дзига» представили сигнальні примірники «Плачу Єремії» в надії знайти спонсорів. Власне у цей день одна з акцій Міжнародного арт-проекту «Гранди мистецтва» — «Ave Maria» — була присвячена 50-річчю з дня народження Грицька Чубая. Окрім запрошеної зірки — Еріка Курмангалієва, в акції брали участь Тарас Чубай, хор «Євшан» (у ньому, до речі, співає донька поета Соломія), актор Олег Стефан, «Піккардійська терція» та багато інших. Одним словом, програма була дещо еклектичною, але, на подив організаторів, Оперний був заповнений вщент. По фіналі на сцені стояли Тарас, Соломія та дружина Грицька Галина, котра зберегла поезії, переклади, а головне — пам'ять про Чубая. Зала аплодувала стоячи. Здається, Львів намагався вибачитись.
Можливо, десь у глибині партеру стояли ті, хто колись переходив на інший бік вулиці, побачивши Чубая. Залишається тільки ідіотська віра, що і на сей раз вони в нас не вполюють нічого.
