«Родичі вигнали мене з квартири, і ось уже п'ятий рік я живу в «павловці». Іноді сестрички переночувати до стаціонару пустять, іноді в церкві задрімаю». Цей монолог колишнього пацієнта психіатричної клініки ім. Павлова, а нині бомжа Федора, вчора був адресований кореспондентові «Дня»...
Бомжі на території столичної психіатричної клініки ім. Павлова з'явилися років сім тому. Оскільки більшість із них вдень ідуть в місто просити милостиню, побачити сірі, обшарпані фігури тут можна лише з настанням сутінок, коли, намагаючись не трапити перед очі співробітникам лікарні, майже дві сотні бомжів прокрадаються на нічліг в зруйновані корпуси клініки. Особливо важко їм доводиться взимку — не витримавши лютих морозів, деякі жебраки гинуть прямо на східцях «старої лікарні». Більшість мешканців зруйнованих корпусів — психічно нездорові люди й раніше були пацієнтами психіатричних клінік. Перебуваючи в стані ремісії, вони не можуть бути прийняті на лікування в стаціонар «павловки», але могли б (і повинні!) жити в спеціалізованих будинках-інтернатах або гуртожитках, система яких широко розвинена на Заході і практично відсутня в Україні. Тому, покинуті родичами і непотрібні державі, хворі люди приходять сюди. Тут їх годують. Настоятель місцевого молитовного дому отець Федір організував для них безкоштовні обіди та вечері. Нещодавно, довідавшись про благодійницьку місію православного священника та отримавши благословення від Блаженного Владики Володимира (Сабодана), Міжнародний благодійний фонд «Майбуття» доставив сюди продукти... А дирекція лікарні ім. Павлова разом із Парафією Свято- Кирилівського монастиря вирішили створити перше в Україні відділення сестринського милосердя, де бомжі зможуть мати медичне та соціальне обслуговування. Держава, як ви, читачі, помітили, участі в улаштуванні хворих людей не брала.
«Сьогодні в Україні працюють 148 психоневрологічних інтернатів (для інвалідів з психічними захворюваннями першої та другої групи), в яких перебуває 26 тисяч хворих», — сказав кореспонденту Віталієві БУРЛЮКУ начальник управління з соціального обслуговування населення і стаціонарних установ Міністерства праці та соціальної політики Микола Грицинюк. А зі слів головного лікаря лікарні ім. Павлова Романа Никифорука, згідно з лише офіційною статистикою, в нашій країні зареєстровано біля 2 мільйонів психічно хворих, половина з яких не має житла, потребує постійного нагляду фахівців і повинна(!) жити в подібних закладах. «Так, тільки в нашій лікарні, — констатує Р.Никифорук, — протягом багатьох років постійно перебуває понад 200 пацієнтів, яким вже не потрібне стаціонарне лікування. Між іншим, ліжко-день одного такого хворого лікарні коштує 16 гривень, харчування — 2 гривні. Утримання цих людей в iнтернатній установі коштувало б державі набагато дешевше».
Тоді як столичні інтернати перенаселені і практично не приймають хворих — в подібних обласних закладах вільні місця є. Згідно з законодавством, влаштувати пацієнта до будинку-інтернату можна тільки за місцем проживання, тому київських мешканців периферія не приймає... А в бомжів із «павловки» паспортів ніхто не питає...
