Вирішуватиме, як кажуть, народ. Проте не зашкодило б і «трудовій інтелігенції» визначитися, з ким і проти кого. Зробити це нелегко, бо й кандидатів багато, вибір малий, а Гамлет завжди сумнівається. Є тут, одначе, вагомі відтінки. Коли знаний філософ Мирослав Попович утримується від участі в передвиборній кампанії одного з політиків, то йдеться про бажання підтримувати не особистості, а чітко сформульовані політичні течії («День» від 4 серпня ц. р.). Хоча, застерігає М. Попович, аполітичність — це велика розкіш, кожен має визначити свою позицію. Коли, одначе, політолог Михайло Погребинський у своїх телевізійних екзерсисах не каже ні «так», ні «не так», водночас за академічним туманом приховуючи улюблений силует нині чинного Президента, то виникає питання: чому? Тому, мабуть, що ні «подарувати», ні «продати» цю постать неможливо, відтак і треба її «підсунути».
Особисто я голосуватиму за Євгена Марчука. Маю для цього три об'єктивні та одну суб'єктивну підстави.
СОЦІОЛОГІЧНИЙ ПОРТРЕТ
Багатовимірність і закільцьованість причин і наслідків є загальною рисою складних систем, соціальних — зокрема.
Громадяни «країни дурнів» не мали й гадки про політологію та соціологію. Кожна з них послуговується розгалуженим апаратом понять і методів, який не лишає осторонь жодної соціальної або державницької проблеми. Коли греблю прорвало, ми пересвідчилися, що все підлягає аналізу. Західні демократії не гребують коментарями як до того, що загрожує їхньому існуванню, так і до того, на чому вони тримаються. При цьому святе лишається святим, а іронія є різновидом соціальної терапії. Якою сьогодні є українська людність? На перший погляд соціологічні опитування засвідчують хаотичний розподіл громадян щодо розуміння соціальних та економічних процесів. А значна частина, стомившись від злиднів, узагалі відмовляється розуміти те, що відбувається. Як засвідчило дослідження, проведене Центром соціальних і маркетингових опитувань СОЦІС, політично активними вважають себе лише 16% респондентів. Якщо йдеться про економічно та політично стабільні спільноти (Німеччина, США тощо), то така позиція засвідчує, що пересічний громадянин (виборець) перебуває в зоні соціального комфорту і може собі дозволити аполітичність. Зрештою, небо не впало на землю через те, що німці обрали Шрьодера замість Коля. Нічого надзвичайного не станеться і тоді, коли хтось перебере владу від Клінтона. Так чи інакше, але всі будуть ситі, одягнені, матимуть дах над головою і купуватимуть автомобілі, — від наслідків голосування, кажучи фігурально, залежить лише марка транспортного засобу. Якщо ж ідеться про голих і голодних, про країну, де жебраки стали не фактом, а явищем, то її громадяни в аполітичність падають, як у яму, або, на жаль, падають в обійми ідеологів люмпенського радикалізму.
АНАЛІЗ І СИНТЕЗ
Інтегральний портрет суспільства мусимо малювати в стилі об'ємної голограми, розглядаючи його з усіх боків. Це, власне, й робиться: опитування ідуть безперервно, запитання для них вибираються найрізноманітніші. Це — аналіз. А яким мусить бути синтез, як побудувати голограму? Робочим інструментом для цього може слугувати математичне моделювання. Воно дозволяє організувати наслідки багатьох опитувань у єдиний логічний блок. Я не вперше звертаюсь до цієї теми, відтак читачів, які цікавляться подробицями, відсилаю до своєї книжки «Людина на зламі тисячоліть. Метанойя» (Київ, 1998). У цій статті йдеться про показники 20 соціологічних опитувань, проведених провідними соціологічними службами, наслідки яких останнім часом оприлюднені в газеті «День».
СОЦІОГРАМА
Для кожного із 20 соціологічних опитувань вирахована (за відповідями респондентів) його математична (статистична) «відстань» від 19 інших (тобто статистична різниця між відповідями на запитання; відповіді зведені в три умовні групи: позитивні, проміжні, негативні). Благополучні соціуми, як правило, дотримуються здорового консерватизму. Відтак опитування засвідчують, що перевага надається проміжним варіантам відповідей, тоді як погляди, праворадикальні чи ліворадикальні, занадто оптимістичні чи занадто песимістичні тощо, поділяє меншість. Математичним віддзеркаленням такої ситуації є невеликі, а головне — приблизно однакові «відстані» між наслідками опитувань. «Відстані» змінюються в інтервалі від нуля до одиниці.
Інший вигляд має соціограма настроїв української людності (див. графік): вона нагадує кардіограму хворого на серцевий інфаркт. Якщо найменші «відстані» (нижній контур) демонструють мляву вібрацію поглядів і думок, то найбільші «відстані» (верхній контур) дають чіткі викиди на рівні опитувань, позначені числами 7—9; 14; 18—20. Одначе не лише «гори», а й «доли» на соціограмі є інформативними, її перший фрагмент (1—6) засвідчує поміркованість і навіть роздвоєність респондентів у ставленні до незалежності України. Якщо 65% опитаних вважають, що їхні надії, котрі вони мали 1991 року, не справдилися, то 61% — попри все — і сьогодні дотримуються думки, що Україна має бути незалежною. При цьому і кількість громадян, які пишаються своєю державою чи не мають таких почуттів, є приблизно однаковою (відповідно 46% і 40%). Отже, можна сказати, що втрачено майже все, крім герба і прапора, але герб і прапор ще при нас, — це й визначає драматургію президентських виборів (фрагмент 15—17). Ставлення до них також позначено рисами «соціальної шизофренії» (термін запропонував доктор філософських наук Є. Головаха). З одного боку, 82% респондентів напевно братимуть (чи «скоріше за все, братимуть») участь у виборах президента, із другого боку, 77% стосовно передвиборної кампанії характеризують себе як «пасивний спостерігач» або «байдужий» (до того ж лише 1 із 25 вважає, що вибори пройдуть чесно, без підтасовок).
«ТРЕТІЙ ШЛЯХ»
«Високогірний» рельєф показників 7, 8, 9 засвідчує екстремальність економічної ситуації в державі. Лише 0,5% опитуваних спромоглися на відповідь: «Живемо добре, без особливих матеріальних труднощів». Натомість 55% ледве зводять кінці з кінцями, а 7% живуть за межею бідності. Три чверті опитуваних бачать чітке соціальне розмежування української людності, зумовлене насамперед не професією чи світоглядом, а наявністю товстенького гаманця. Втішає те, що тільки 13% респондентів пов'язує економічний колапс із проголошенням незалежності. Народ мудрий, бо, на думку 64%, цей колапс спричинила нездатність теперішнього керівництва вирішувати економічні проблеми. Читаємо в «Енеїді»: «Хто в Бога вірує, рятуйте! І хто ж таку нам кучму дав?» Котляревський написав це з іншого приводу, але ці дивовижні рядки дещо важать і для нас.
Народ мудрий, бо відразу за економічним піком соціограми йде ідеологічна долина (фрагмент 10 — 12), її сутність визначають і помірковане ставлення до роботи комуністів у парламенті, і нейтральна оцінка необхідності закриття нерентабельних підприємств, і — найголовніше! — розуміння того шляху розвитку, який пропонують соціал-демократи: підприємництво поряд із широкими соціальними гарантіями для всіх. І «шведський» варіант вважають кращим 39% опитаних, тоді як «американський капіталізм» приваблює 21%, а «радянський соціалізм» — 31% респондентів.
Я голосуватиму за Марчука тому, що у своїй програмі, виступах і статтях він дуже чітко окреслив сутність «третього шляху», який у цивілізованому світі є «першим»: ліберальні реформи потрібні для створення економічних передумов сильної соціальної політики, а соціальні гарантії є можливими настільки, наскільки їх дозволяє лібералізована економіка. Бути центристом — це означає бути водночас і лібералом, і соціал-демократом у ставленні до різних проблем. Якщо комусь така позиція здається неможливою, хай познайомиться із ситуацією, скажімо, у ФРН чи Великій Британії.
ТРЕТЯ ЕПОХА
Самотній Еверест, позначений на соціограмі числом 14, якнайкраще віддзеркалює не тільки нинішню кризу, а й безперспективність держави, якою її зробили теперішні проводирі. Компанія GFR-USM (Українські опитування та дослідження ринку) поставила респондентам простеньке запитання: «Чи маєте ви можливість працювати на комп'ютері?» Ось як виглядає наша технологічна упослідженість: відповідь «Ні» — 84%, «Так, але я не вмію працювати на комп'ютері» — 3%, «Так, але я не маю часу» — 3% і «Так, і користуюся цією можливістю» — 10%. Зауваживши, що більшість користувачів сконцентровані в небагатьох наукових, бізнесових та управлінських структурах, можемо жахнутися. Щоб не сипати сіль на рани, не кажу вже про Інтернет. Схоже, що від цивілізованих держав ми відстали не на якісь десятки років, а назавжди...
Як відомо, вся історія людства може бути поділена на аграрну, індустріальну та інформаційну (постіндустріальну) епохи. За цим стоять три базові сутності, які визначають пульсування людства: матерія, енергія та інформація. В індустріальні часи відсталими вважалися аграрні держави, а нині втрачає провідну роль класична індустрія із жовтими димами і грюкотом заліза. Кандидати на посаду президента уособлюють певні тенденції розвитку. Серед реальних претендентів на посаду президента маємо переконаних «аграрників», «індустріалів» і лише одного «інформаційника».
Я голосуватиму за Марчука тому, що він і за фаховим досвідом, і — головне — за світоглядом уособлює інформаційну течію, яка так чи інакше, раніше чи пізніше має стати провідною в економіці та ідеології нашого суспільства. Мусимо вирощувати пшеницю і добувати вугілля. Це — вічне. Однак саме інформаційні технології можуть забезпечити максимальні врожаї за мінімальної кількості тих, котрі працюють на землі (4 — 5% населення в розвинених країнах), і вдвічі-втричі зменшити енергоємність промислового виробництва. А сучасна наука, не маючи потужної інформаційної бази, просто неможлива.
ТРЕТІЙ ПІК
Останній фрагмент соціограми (18 — 19) засвідчує, скажімо, і розпач, і мрію наших співгромадян. Запитання: «Як би ви оцінили рівень захисту людини в нашій країні?» (СОЦІС). Відповідь: «Захисту явно не вистачає» — 67%. А що ж нам треба? Потребуємо ситуації, коли «Влада суворо дотримується законів і ніколи їх не порушує» — 90%. Це значить, влада не бере хабарів, не віддає цілі галузі економіки улюбленим кланам, не роздає з-під поли ліцензії, податкові та митні пільги, всі державні замовлення реалізує через справжні, а не інсценовані тендери, не використовує силових структур у політичній боротьбі, не зашиває рота ЗМІ. Це значить — «диктатура закону».
Я голосуватиму за Марчука, який твердо проголосив це гасло і має волю для його реалізації. Деяким кандидатам на найвищу посаду, вочевидь, здається, що для реалізації диктатури закону достатньо, щоб президент як людина був чесний сам по собі. Це помилка, бо йдеться про те, щоб змусити бути чесними навіть шахраїв. Для цього потрібна виважена, але рішуча владна технологія. Із беззаконням треба боротися за допомогою закону — і лише закону. У знанні цієї технології і розумінні цього принципу в Марчука конкурентів нема.
Якщо йдеться про суб'єктивні, особистісні мотивації, то я голосуватиму за Марчука тому, що вміння говорити він поєднує з небагатослівністю. За цим стоять освіта і культура. Навіть у гарячі передвиборні дні Євген Кирилович утримується від тріскучого популізму. За цим стоять дипломи вчителя і юриста. За цим стоять погони генерала армії. Публічна політика є щось дуже відмінне від уміння ходити Хрещатиком і кричати в мегафон. Політична риторика нам усім остогидла — особливо тоді, коли є і слова, а немає дії. Не сумніваюся, що перед будь- якою аудиторією — від мешканців убогого хутора до ООН — президент України Євген Марчук гідно репрезентуватиме мене, одного з її громадян.
