Три тисячі юних волонтерів працюють у Києві.
Добре пам'ятаю, як, будучи ще третьокласницею, засмутилася,
дізнавшись, що за час моєї хвороби всі однокласники стали піонерами. Мене,
як і більшість школярів того часу, зовсім не цікавила ідеологічна платформа
піонерської організації, а от брати участь у вікторинах і конкурсах, їздити
в піонерські табори й навіть писати шкільну стінгазету було захопливо й
цікаво. Сьогоднішні діти надані самі собі й вулиці. Багато хто з них із
задоволенням займався б якоюсь громадською діяльністю, але замість цього
вони стають наркоманами й хуліганами. Тим часом, декілька років тому в
Києві на руїнах піонерської організації виник дитячий і юнацький рух СПОК,
у статуті якого відсутня політична платформа, але закладено загальнолюдські
моральні принципи. Сьогодні понад 4 тисячі членів СПОКу беруть участь у
різноманітних гуманітарних програмах, працюють волонтерами й разом відпочивають
у літніх таборах.
Споківський табір «Витоки» було створено кілька років тому
на берегах річки Рось, що протікає в Черкаській області. Згідно з розробленою
схемою, на першу червневу зміну приїжджають юнаки та дівчата, які ще не
знайомі з рухом. Друга й третя зміна для тих, хто вирішив пройти курс навчання
по роботі з дітьми й отримати навички волонтерської роботи. Щорічно тут
проводять канікули понад 3 тисячі дітей від 8 до 18 років.
Вибираючи місце розташування табору, керівники проекту
зупинилися на невеликому острові, дістатися на який можна лише човном або
поромом. Зійшовши з плавучого засобу пересування на берег, гості табору
відразу ж потрапляють у «серце» наметового міста — штаб. Тут, у великих
наметах, знаходиться комп'ютерний центр, власна міні-електростанція, телефонний
вузол і місце для проведення табірних нарад, на які щоранку й щовечора
приходять керівники всіх п'яти загонів табору. Життя в містечку йде згідно
з прийнятим у скаутських організаціях розпорядком. О шостій ранку підйом
і зарядка, потім, після легкого сніданку, більшість дітей йде на заняття,
а чергові по загону розводять вогонь у мангалах і починають «чаклувати»
над обідом. У другій половині дня діти готуються до різноманітних конкурсів
і змагань, у яких із незмінною цікавістю беруть участь усі мешканці табору.
Перший табірний загін, у який люб'язно привели кореспондентів
«Дня» провідники, називається «Барліг ведмедя». Біля входу на територію
загону нас вітав, сидячи на дереві в гнізді (за звичаєм, на початку зміни
таке гніздо будує, до речі, зовсім не використовуючи цвяхів, кожний загін)
дозорець. Діти, які відпочивають у «Барлозі», займаються за програмою соціальної
реабілітації дітей-інвалідів. Семеро вже досвідчених волонтерів із старших
юнаків та дівчат приїхали разом зі своїми підопічними — підлітками, які
страждають на дитячий церебральний параліч. Цікаво, що, незважаючи на труднощі,
діти-інваліди відпочивають у «Витоках» на загальних умовах. Чергують на
кухні, беруть участь у прибиранні та інших табірних заходах. Розповідає
волонтер Олена, 15 років: «У споківському русі я вже понад чотири роки.
Стати волонтером вирішила після смерті дідуся, важко хворої, але найближчої
й найдорожчої людини у світі. Спочатку працювати з інвалідами було нелегко.
Важко бачити однолітків, у яких немає сил встати з інвалідного візка. Але
поступово я звикла, дізналася, що більшість інвалідів — дуже цікаві й глибокі
люди, з якими завжди є про що поговорити.
Вперше я дійсно усвідомила, що підопічні потребують моєї
допомоги, минулого року, напередодні Восьмого березня. Разом із п'ятьма
друзями ми малювали листівки для їхніх мам. Оскільки в більшості хворих
на дитячий церебральний параліч руки практично не рухаються, малювання
для них — заняття дуже непросте. Побачивши, як мучиться «над аркушем» паперу
один хлопчик, я підійшла до нього, взяла його руку й почала малювати. Поступово
він зрозумів, як треба рухати рукою й подарував своїй мамі вигадану й намальовану
самостійно чудову листівку».
Члени загонів «Нора лисиці» й «Печера рисі» сподіваються
стати в майбутньому соціальними педагогами й одночасно з навчанням працюють
із дітьми вулиці, проводять веселі ігротеки у дворах, збирають і обробляють
соціологічні дані про дитячі та підліткові проблеми. Шістнадцятирічний
соціолог Валера сказав кореспонденту: «Ми намагаємося допомогти одноліткам
зорієнтуватися в навколишньому світі й знайти собі заняття до душі. На
наш погляд, наркотики, алкоголізм, хуліганство — лише наслідок того, що
підліткам немає чим зайнятися й немає з ким поговорити відверто. З тими
ж, хто вже «сів на голку», працюють за спеціальною програмою хлопці та
дівчата із загону «Лігво вовка». «Вовки» зустріли нас веселими байками
й диво-піцою, що її приготував, до речі, колишній бандит і наркоман Тимофій.
Привів Тимофія в соціальну службу для молоді, а отже й у СПОК, уже досвідчений
волонтер, колишній вихованець дитячого будинку Андрій Радулов. «У СПОК
я потрапив випадково, просто стало цікаво, чим вони там займаються, — розповідає
Андрій. — Тепер не можу уявити своє життя без волонтерської діяльності.
Працювати з наркоманами, безумовно, складно, але, як би дивно це не звучало,
серед них багато хороших і порядних людей. Деякі допомагають нам вийти
на «тусовки», зустрітися з хлопцями.
До речі, соціальною службою молоді й активістами СПОКу
майже в кожному регіоні створено пункти, куди підлітки-наркомани можуть
прийти й попросити про допомогу. Тут при бажанні можна отримати безкоштовну
консультацію психолога й лікаря. На мій погляд, таких місць має бути якнайбільше.
Підлітку, який потрапив у біду, необхідно знати, що є люди, готові прийти
йому на допомогу. До речі, адреси діючих точок можна дізнатися, подзвонивши
по телефону «Довіри», що є в кожному місті».
ЕПІЛОГ
Коли ми залишали «Витоки» — вже смеркалося. Проходячи повз
загін «Гніздо беркута» — місцевого теле- та інформаційного центру — ми
побачили, як дереться на дерево один із «вовків». «Куди це він проти ночі?»,
— запитали ми, — й отримали дуже несподівану відповідь. Виявляється, хлопчина
вирішив за старою табірною традицією здати екзамен на звання «Чорної пантери».
Для цього йому необхідно протягом одного дня нічого не їсти, на другий
день — мовчати й будувати собі гніздо, а потім, приладнавши свій пташиний
«дім» на дереві, провести в ньому ніч і зварити собі там, на заготовлених
заздалегідь каменях і глині, гарячу їжу. Ті, хто пройшли це нелегке випробування,
стають героями зміни, а ті, хто програли, — отримують у «нагороду» банку
згущеного молока. На жаль, дізнатися, яка доля спіткає цього мужнього «вовка»,
нам не судилося, бо прийшов час сідати в човник і переправлятися на протилежний
берег Росі.
