Сім'я наша складається з трьох пенсіонерів: батьки, на руках яких син інвалід I-ї групи. Прибуток на всіх трьох — 180 гривень. Син глибоковідсталий, епілептик. Його пенсія (37 гривень) вся йде на ліки «Бензонал», без яких він не може жити. Хворобою сина ми зв'язані по руках і ногах, захворіти й то не маємо права. Часто доводиться класти його до психіатричної клініки, а там такі вимоги: на місяць — пачка порошку, мило, луг, лампочка на ремонт, леза, ліки тощо. Годують жахливо, а тому мені кожного дня треба до нього їздити й годувати. Пенсію затримують по чотири місяці. За березень і квітень ми взяли кредитні картки, вибрали продуктами, які на ринках коштують набагато дешевше. На картки можна взяти все те, чого б за гроші не брав: халва, печиво, повидло й ковбаса по 23 грн. Тепер ми маємо отримати пенсію за травень, а нам її не дають і нескоро дадуть...
Минулого року ви надрукували мій лист «Лікарня простягла руку». Я вам дуже вдячна. На лист відгукнулася добра Людина, котра їхала проїздом через Київ, — Семверстов Юрій, прислав мені 50 грн. і просив за контакт дякувати «День».
І ще. Невже знайдуться люди, котрі голосуватимуть за діючого Президента? Особисто я вважаю його винуватцем мого становища. Я гадаю, що це він довів Україну до такого стану. Люди накладають на себе руки: вішаються, спалюють себе живцем. Піти з життя — просто, але що ти цим доведеш? Здається, що владі, чим менше пенсіонерів, тим краще... Чекаю не дочекаюся 31 жовтня. Вірю, що прийде справжній патріот, якому не байдужа доля українського народу, й виведе країну з кризи.
