26 серпня
Минув рік.
Я нагадав доброму приятелеві про борг. Без процентів. 120 гривень.
— У мене серйозне життя, — відповідав він. — Суд за судом, як хвилі. Треба платити адвокатам.
— А друзям?
Він відповів мовчки, але негативно.
І пішов посміхаючись.
Це мені вже не сподобалося, і я погано подивився услід.
Так і трапилося.
Приятель настільки старанно розучував перед черговим засіданням суду мудрі репризи, послужливо надані оплаченим адвокатом, що нерви його здали. На зорі вирішального ранку він напився до свинячого виску, і всіх — суддів, секретарів, навіть свого юриста — почав із порогу лаяти останніми словами забутої імперської говірки.
...Таке враження, що чимало державних лідерів несуть на чергові засідання дуже добрі наміри, але народ, якому вони заборгували, так красномовно дивиться услід, що несуть вони в мікрофони виняткову нісенітницю. Нехай і «неімперську».
