Трагічна загибель Бориса Дерев'янка 11 серпня 1997
року від куль кілера не змогла поставити крапку в його долі. Майже два
роки тривало слідство, до страти засуджено А. Глека, якого суд визнав убивцею.
Але суд залишив після себе масу «білих плям». Досі не відомо, хто ж був
замовником цього вбивства? Аж ніяк не всі переконані матеріалами слідства,
що вбивцею був саме А. Глек. Як із сейфа прокуратури зникли відеозйомки
його допитів? Чому, за деякими даними, перші постріли в Дерев'янка влучили
йому в спину, у той час як убивця йшов назустріч? Як можна вважати справу
розслідуваною, якщо відкинуто одну-єдину істотну версію про те, що це вбивство
пов'язане з виконанням журналістом і редактором Дерев'янком його прямих
професійних обов'язків? Все це викликає, м'яко кажучи, подив як співробітників
одеської «Вечірки», так і рядових одеситів і жителів всієї України. «Ми
наполягаємо: ставити крапку в цій справі — значить вигороджувати істинних
вбивць!» — вважає нинішній головний редактор одеської «Вечірки» Лариса
Бурчо. На роковини загибелі Дерев'янка майже жодна центральна українська
газета не згадала про свого колегу. Це якнайкраще характеризує і нинішній
стан журналістики в Україні, і її пробиту кулями свободу, що залишилася
лежати на одеському тротуарі. Анатолій ЛЕМИШ, «День»
1. «ЗВОЗЯТЬ У СКЛАДИ ТАЛАНТИ... ПОПИТ — НА СІРІСТЬ!»
Не зараховую себе до числа учнів і тим більше улюбленців
Бориса Федоровича. Однак роки роботи у «Вечірці» — найкращі. Тоді, власне,
іншого життя, крім газетного, не існувало. Пам'ятаю, як політеконом Сергій
Новиков привіз мені рукописи декількох статей Гаврила Попова. Привіз у
«розквіт застою». Мій завідувач відділу Вітя Лошак відніс матеріали Борисові
Федоровичу на підпис. Вони вийшли! Тоді, коли жодне столичне видання не
друкувало опального завкафедрою політекономії МДУ. Пізніше, років через
п'ять, я розповів Дерев'янковi про цю історію.
— Я чекав: прийдете ви до мені чи ні... Якби прийшли і
розказали, не надрукував би. Виходить, що знав і свідомо йшов проти лінії.
А так...
— ...Було кому догану оголошувати? — закінчив замість нього
фразу.
— Дурень! — безжалісно означив мене редактор. — Злочин
у «системі» — це коли знав, але не доповів. І тут доганою не відбудешся.
...Дерев'янко добре знав «систему». Тому і випускав одну
з найбільш читабельних міських газет у колишньому СРСР.
Чи треба доводити, що Дерев'янка боялися? Боялися. І спроби
звільнити були, і «персональні» справи заводилися, і передові докери разом
із такими ж ударницями-доярками вимагали для прикладу покарати «писаку»,
що зарвався. Один із нинішніх керівників фракції комуністів у парламенті
— Георгій Крючков (тогочасний перший секретар одеського обкому КПУ) навіть
влаштував із цього приводу пленум міськкому, куди запросили всю парторганізацію
редакції... Не вийшло. Газету відстояли.
Від нього пішли «зірки»: Макаров, Лошак, Лівшин, Швець...
Чи мстилася йому «система»? Безумовно. Вибори на XVIII Всесоюзну партконференцію
— Дерев'янка «валять». Вибори в народні депутати СРСР: тогочасний обком
і міськком «порпаються» в біографії і витягують трагічну історію не з юності
навіть — із дитинства! Озвучують у Будинку політосвіти на зборах виборців,
сподіваючись скомпрометувати кандидата від Одеси...
Думаю, зламати такого бійця було не до снаги номенклатурі.
Здати на склад, як писав Євтушенко, неможливо: дуже помітна постать. Поки
що треба спостерігати. І чекати...
2. «ХТО МЕНЕ ГЛАДИТЬ, ТОЙ МЕНЕ ВБ'Є...»
Опоненти Дерев'янка в перебудовний і постперебудовний періоди
— Горбачов, Єльцин, Кравчук, Кучма. Він сперечається з ними так, неначе
вони живуть на сусідній вулиці. І це не манія величі, це стан редактора,
що усвідомлює силу свого впливу.
Дерев'янко останніми роками (судячи з його публікацій!)
людина, що довольняє. Йому завжди була потрібна реакція на виступи. На
жаль, газета вже цього не давала. Ось чому шеф- редактор «Вечірки» висувається
на пост голови Одеської міської ради і... зазнає поразки від доктора наук
Бориса Буркінського. Він був би в багато разів небезпечнішим для номенклатури,
отримавши реальні важелі управління.
Передвиборна кампанія минулого року в Одесі ще стане предметом
дослідження і політологів, і істориків. Однак технології, які тоді застосовувалися,
— це полігон для майбутніх президентських виборів.
Переконаний: убивство Бориса Федоровича — частина сценарію,
за яким мала оновитися тогочасна політична «верхівка» Одеси. Конфлікт між
Гурвіцем і Дерев'янком був відомий усім. Перший виніс, наприклад, на порядок
денний сесії питання про депутата-редактора. Другий (у відповідь!) не спускає
опоненту і найменшого прорахунку. Тим часом починається формування «команд».
У боротьбі за вплив на засоби масової інформації поки що лідирував Гурвіц,
але жодна з його газет не мала такого впливу, як «Вечірка»...
Сьогодні, як і два роки тому, ведуть мову про протистояння
по лінії «редактор — мер», забуваючи погортати «Вечернюю Одессу», матеріали
якої не щадять губернатора, Кабінет Міністрів та Президента. А навіщо?
Тоді впаде міф, легенда. Тоді кадри фільму місцевого «телевізійника», де
в «перебивці» — труна, мітинг і «крупним планом» Гурвіц, утратять свою
«переконливість». Зумисне ставлю лапки: минулий суд над убивцею Бориса
Федоровича не підтвердив жодної з тогочасних версій та обвинувачень. Більше
того, остаточно позаховував усі «кінці у воду»: присуджено смертний вирок,
у правильності якого сумніваються не тільки обивателі, але й громадський
обвинувач від редакції «Вечерней Одессы». Ось, що він сказав в інтерв'ю,
опублікованому в газеті «Слово» (№ 30, 23.07.1999 року):
— Я майже упевнений, що Верховний суд залишить вирок без
змін, тому що засудити Глека вигідно дуже багатьом. Насамперед міліції,
оскільки це підтвердить, що саме ця людина і є справжнім убивцею. По-друге,
це вигідно справжнім злочинцям і замовникам, які тепер почуваються в повній
безпеці. Хоч як не дивно, але вигідно і владі, оскільки всі ми знаємо,
що цей резонансний злочин перебував пiд контролем ряду чиновників і навіть
Президента. Удова Алла Степанівна Дерев'янко не вважала за потрібне брати
участь у судовому процесі, оскільки вiд самого початку не вірила в його
справедливий кінець і в те, що на лаві підсудних опиняться справжні винуватці
трагедії...
Іванов не помилився. Верховний суд залишив вирок у силі.
А касація Іванова на рішення обласного суду в Київ не потрапила — її повернули
з обласного суду в редакцію із припискою: мовляв, не відповідає закону,
і громадський обвинувач узагалі не має права на оскарження.
3. ТЕМПЕРАТУРА ГРОМАДСЬКОЇ ДУМКИ
Ябагато разів цитуватиму статтю Євгена Марчука «Економічна
ситуація в країні поліпшиться тільки після того, як держава стане сильнішою
від злочинного світу», опубліковану в газеті «День» 22 липня 1998 року.
І справа тут не лише в тому, що точка зору кандидата на посаду президента
країни важлива... Є необхідність навести аргументи справжнього професіонала-юриста,
який знає, що це таке — «корупція» та «організована злочинність». На відміну
від багатьох, Євген Кирилович за своєю спеціальністю був змушений добре
знати основу цих явищ. Інакше як же з ними боротися?!
«Убивство Вадима Гетьмана і ряд інших убивств на замовлення
політичних діячів та журналістів, що прокотилися Україною, — пише Є.Марчук,
— переконливо засвідчили: організована злочинність, або, просто кажучи,
мафія, в Україні досягла небувалої влади. Бо вбивство — крайня міра навіть
для мафіозі сумнозвісної Італії: воно привертає громадську думку їнські
кримінальні боси дедалі частіше вдаються до вбивств, красномовно свідчить:
злочинний світ настільки проник у найвищі ешелони влади, що може діяти
абсолютно безкарно...»
Хід судового процесу у справі про вбивство Дерев'янка показовий
небажанням влади вивчити ключові моменти, які могли б похитнути схему,
вибудувану правоохоронними органами.
Зникли із прокуратури відеоматеріали... «Втрата... відеоматеріалів
нічого не означає, — твердить державний обвинувач С.Дьогтєв, — вину підсудного
доведено й без них. Зрештою, вони були всього лише ілюстрацією до основного
протоколу. «Якщо тільки ілюстрація, то чому зникли? І як це могло статися?
У ряд редакцій надходить висновок медексперта. Швидше його
надiслала людина, яка має доступ до матеріалів судмедекспертизи. У ньому
висновки: перші кулі потрапили в спину Дерев'янка. Якщо це так, то свідчення
Глека не відповідає дійсності! Громадський обвинувач просить подивитися
копію. Його клопотання про проведення текстологічної експертизи відхиляють.
Іще одне висловлювання прокурора, який бере участь у судовому
процесі: «Мораторій на виконання смертної кари не підписано вищими посадовими
особами держави. Тому може бути в будь-яку хвилину відміненим. Відміняти
ж сьогодні смертну кару не можна. У нас немає грошей, які ми могли б витратити
на спорудження нових в'язниць, де перебували б люди, засуджені на довічне
ув'язнення».
І все-таки, два роки вести слідство і не відповісти на
основне запитання: хто ж усе-таки замовник злочину? Адже виконавець і його
помічники, стверджується, спіймані! Чому мовчать?
Ситуація, про яку зараз розкажу, на перший погляд, ніякого
стосунку до вбивства Дерев'янка не має. Однак у переддень президентських
перегонiв впевненість у надійності та професіоналізмі «силовиків», у їхньому
політичному нейтралітеті — це обов'язкова умова проведення чесних виборів.
Багато хто, ймовірно, пам'ятає нещодавню сенсаційну заяву
міністра МВС України Юрія Кравченка про те, що спіймано банду, якій було
замовлено вбити народного депутата С.Кивалова, міського голову Одеси Р.Боделана
та начальника Одеського морського торгового порту Н.Павлюка. Двоє останніх
начебто не поцікавилися, наскільки ця інформація відповідає дійсності,
а Сергій Васильович надіслав листи і в міліцію, і в СБУ, і в прокуратуру.
Днями газета «Слово» опублікувала фотокопії відповідей.
Ось що пише прокурор області М.Косюта: «...Як випливає з листа начальника
УМВС України в Одеській області Григоренка І.Г., інформацію про пiдготовку
замаху на вбивство Кивалова С.В. отримано від осіб — членів злочинного
угруповання, яких заарештовано і притягнуто до карної відповідальності
за здійснення бандитизму і ряду умисних вбивств, за карною справою № 052990020.
Зазначена карна справа перебуває у виробництві слідчого
в особливо важливих справах прокуратури м. Одеси Попова С.Н.
Однак із рапорту слідчого Попова С.Н. і листа прокурора
м. Одеси Меденцева А.Н., який здійснює нагляд за слідством, випливає, що
(виділено мною. — І.Р. ) подібної інформації в справі не було і
немає, у зв'язку із чим будь-яких заходів, спрямованих на припинення злочину,
що нібито готується, працівниками міліції не могло бути вжито. Не має у
своєму розпорядженні будь-якої інформації про пiдготовку замаху на вбивство
Кивалова С.В. також Управління СБУ в Одеській області та відділ нагляду
по боротьбі з організованою злочинністю прокуратури області, яким було
перевірено оперативно- розшукові матеріали із зазначеної карної справи.
З повагою, прокурор області, державний радник юстиції 2-го
класу М.В.Косюта».
У відповіді начальника обласної намір убити академіка і
депутата Кивалова, а справа перебуває в розпорядженні міської прокуратури.
Ось про що подумав, читаючи відповіді «силовиків»: якщо
головний міліціонер області (а потім і країни) каже, що когось мали намір
убити, а потім з'ясовується — це блеф, то наскільки переконливі запевнення
людей при зброї та владі в тому, що вони стоять на захисті закону і правопорядку?
Чи треба не ставити пiд сумнів їхні висновки й рішення стосовно якого-небудь
політика або журналіста, бізнесмена або господарника? Можливо, нас намагаються
підготувати до того, що в таких умовах просто не варто проводити вибори
і є сенс продовжити термін повноважень Леоніда Даниловича, надавши можливість
(за «білоруським» варіантом) «навести» в країні порядок?
Він же обіцяв виборцям п'ять років тому зробити руки чиновників
чистими...
4. «ХТО МЕНЕ ГОДУЄ — ТИМ Я БУДУ ВІДДАНИЙ...»
Убивство редактора «Вечірки» мало ще один страшний наслідок.
Місцева преса замість того, щоб піти за прикладом москвичів, що утворили
групу для власного журналістського розслідування смерті Дмитра Холодова,
розійшлась по «кланах» політиків. Знімали «ролики» (про них я вже писав
вище), писали «викривальні» статті, нiбито кожен хотів довести особисту
необхідність якоїсь із «команд».
Чому замість холодного і жорсткого розслідування, в якому
беруть участь усі «газетярі» і «телевізійники», мають місце лише стогони,
що часто скидаються на показуху, утворюються якісь фонди, які носять ім'я
Бориса Федоровича, і відбуваються помпезні свята, котрі надають можливість
покрасуватися чиновникам, яким убитий редактор «Вечірки» знав ціну й не
приховував, що вона копійчана?
Чи не тому, що, як пише Є.Марчук: «...Організована злочинність
сьогодні сама являє собою певну державу в державі, з усіма державними атрибутами:
кримінальною бюрократією, своїми політиками та економістами, та засобами
масової інформації. Про подальші плани криміналітету здогадатися неважко:
витіснити справжню державну владу і взяти владу в країні у свої руки...»?!
Кримінальні «авторитети» одержали не лише газетні шпальти...
Вони розмірковували декілька вечорів поспіль на екранах телебачення, даючи
гарантію журналістам, — більше ніхто не дістане кулю. Ні в лоб, ні в спину.
Слухаючи цей монолог, мій приятель невесело пожартував: «А «перо» в бік
або ломом по голові? Це — ти помітив? — не обіцяно... Значить, вирішили
зекономити на «стволах».
... Рік тому, напередодні річниці загибелі Бориса Федоровича,
в розпал чергової передвиборної кампанії, всі щосили згадували про нього.
Глава фонду імені редактора «Вечірки» разом із телекамерами відвідував
Іванівку, демонструючи утеплений туалет, побудований у будинку, де жила
мати Дерев'янка.
Нині трохи скромніше. Кажуть, що вийде фільм. Із різними
точками зору: і як на людину, і як на трагічну подію...
...Колись на столі шефа «Вечірки» я побачив томик Гракха
Бабефа, редактора «Газети свободи друку». Борис Федорович любив цитувати
класиків. Ризикну наслідувати його приклад. Ось це місце, з першого номера,
який вийшов 3 вересня 1794 року: «Закон є лише вираженням загальної волі.
Загальна воля є лише результатом загальної освіти, а загальна освіта може
формуватися і зростати лише завдяки вільному обміну думками між громадянами.
Кожен, хто створює перешкоди цьому високому спілкуванню, руйнує саму сутність
закону, душить саме джерело його, чим є суспільний розум; вона паралізує
саму законодавчу спроможність». Це слова Робесп'єра.
Невже вони пророчі?
