— Чи мають рядові громадяни право знати все про тих, хто стоїть біля державного
керма? Чому?
Борис ГРИВАЧЕВСЬКИЙ, політичний оглядач УТН:
— Вважаю, що кожна людина має право на таємницю, якщо вона
закладена в її гени Богом. «Полоскання білизни» державних мужів — це не
є рівень інтелектуального суспільства. До речі, американці довели, що вони
є бездуховною і далекою від поняття європейської культури нацією. Їхній
«зіпергейт» міг викликати жвавий інтерес лише серед деградуючих типів.
Вікторія МЕЛЬНИКОВА, журналіст «Нового каналу»:
— «Все» — поняття об'ємне. Добре було б для початку чітко
окреслити межі цього простору. Наприклад, у простір особистого життя людини
вторгатися не можна нікому. Там має бути чисто. Якщо мати намір віднайти
якийсь непотріб і влаштувати скандал, то особисте життя — саме той простір,
через який можна допекти людині. Тим більше, що публіці завжди цікаво підгледіти
у замкову шпарину.
Інша справа — знати все про те, що конкретно робить людина,
займаючи свою посаду. Як вона вирішує складні питання. Чого хоче домогтися
і які результати отримує. Та і тут не завжди має сенс розповсюджуватися
про якісь процеси.
Якщо певна інформація може спричинити лихо тій чи інший
особі або цілій групі людей, або ж навіть якось негативно відбитися на
громадянах, розголошення такої інформації може бути просто злочинним за
своїми наслідками.
Олександр ШИЛКО, ТСН («1+1»):
— Мають, але... Особисто я знаю про деяких політиків такі
достовірні факти, про які не ризикну розповісти навіть колегам або друзям,
не те що глядачам, аби вони не пережили того ж шоку, що й я, при ознайомленні
з кількома так званими «компроматами», здебільшого — про інтимне життя
цих політиків. Власне, інтимне життя і для політиків є справою особистою
до того часу, поки хтось не бере «на гачок» Скуратова чи Клінтона. Згадаймо
справи про хабарі від Клінтона та наміри криміналітету шантажувати Ковальова
та Скуратова. Такі справи, безперечно, завдають шкоди суспільству. Тож,
на мою думку, краще, коли ми, журналісти, спекулюємо на відомостях з особистого
життя (і нехай це призводить навіть до зняття з посади та заплямування
репутації чиновника), ніж це використовуватимуть шантажисти від політики,
які вершили б долю держави, тримаючи в «рукавицях» того чи іншого чиновника.
Віталій СЛУШАЄНКО, редактор інформаційно- аналітичного
тижневика «Вісті тижня» («ТЕТ»):
— Безумовно. І в демократичних цивілізованих країнах інакше
не може бути. Закон захищає приватне життя звичайного громадянина. Але
люди, які керують державою, повинні бути готовими до того, що їх професійна
діяльність і приватне життя набувають публічного характеру.
Рядові громадяни повинні знати все про практичну роботу,
біографію, майновий стан, родину того чи іншого можновладця. Відчуваючи
таку посилену увагу до себе, ті, хто знаходиться біля державного керма,
змушені будуть утримуватись від негідних вчинків.
