Вона є частиною здійснюваного галереєю грандіозного проекту «Український андеграунд 1960 —1980-х рр.».
Вудон Баклицький — людина із прозаїчною професією і художник, учень іншого художника-андеграундівця, Миколи Тригуба. Малював багато, щедро, абсолютно не турбуючись про «побутовий» бік справи. Його підрамники, збиті з підібраних на вулиці реєчок, полотна з такого ж випадкового матеріалу, а то й просто — з ганчір'я розчулювали і вражали навколишніх, а нині увійшли в легенду. Віддавав перевагу гуаші і темпері. Нинішня виставка складається із «класичних» живописних робіт — нечисленних і, ймовірно, унікальних у величезній і Бог зна на якому просторі розпорошеній творчості Вудона Баклицького.
Його світ величезний, таємничий і радісний, але одночасно не завжди зрозумілий і тому трохи страшнуватий: світ дитини і художника. Земля, яка здіймається різнокольоровими хвилями, величезні метелики, немов з японської ширми, — скромні кульбаби і стильні іриси. Перекинуті (або, можливо, лише відображені в дзеркальній воді?) храми і поряд — скіфські баби. Дерева, обсипані пухнастими — не важливо, квітами чи зірками. І одне дерево — на щасливому тлі в символічних строкатих узорах — голе, ламке, щемко- самотнє. Кажуть, що воно називається — «Автопортрет».
