Складається враження, що ми всі стали свідками якоїсь незавершеної
передвиборної комбінації Леоніда Даниловича. У останній момент, швидше
за все, у Президента не вистачило духу зробити заключний і досить ефектний
крок — звільнити прем'єра Валерія Пустовойтенка і призначити на його місце
«чесного і далекоглядного» Куратченка, який знайшов в собі «мужність» виступити
проти глави уряду Валерія Павловича, що засидівся в кріслі.
Існують досить вагомі аргументи на користь такої версії.
По-перше, ще ніколи (після виступу Євгена Марчука у 1995
році на нараді економістів) високопоставлені урядові чиновники не дозволяли
собі публічно виступати з цілою програмою корекції економічних реформ.
Щоправда, свого часу міністр економіки Віктор Суслов досить різко виступав
проти валютно-кредитної політики НБУ, але його критика не носила системного
характеру.
По-друге, 12 програмних тез Володимира Куратченка дивним
чином вписуються в передвиборну платформу Президента Кучми. Це, зокрема,
поновлення на загальнонаціональній основі планування економічного розвитку
державного і приватного секторів, перегляд відносин України з МВФ і Світовим
банком, корекція монетарної політики НБУ, реструктуризація зовнішньої заборгованості
з відстрочкою платежів на 3—5 років.
Якщо «приміряти» дані тези до Кучми, то вийде популістський
варіант президентської виборчої кампанії Леоніда Даниловича.
По-третє, звільнення прем'єра Пустовойтенка, яке давно
планувалося, сталося б за допомогою улюбленої технології Кучми, яка називається
«чужі руки». Дійсно, Президент ніби підтримав реформатора Куратченка, який
виступив проти згубного курсу нинішнього прем'єра.
І, нарешті, парламент, швидше за все, затвердив би Куратченка
на посаді прем'єр-міністра.
Однак, як завжди, в останній момент у глави держави не
вистачило мужності довести комбінацію «обміну» прем'єра на першого віце-
прем'єра до кінця. Куратченко мужньо «підставився» на благо Президента,
а Леонід Данилович у свою чергу просто і нехитро підставив свого протеже.
До речі, адже саме з ініціативи Кучми і відбулося призначення глави Запорізької
обладміністрації на високу посаду в уряді.
У результаті з урядової «лави запасних» було витягнуто
вічний «резерв» Леоніда Кучми — Анатолія Кінаха. У цей «резерв» Кінах потрапив
після свого відходу 1996 року з посади віце-прем'єра з питань промислової
політики. За час недовгого віце-прем'єрства (1995-1996 рр.) Кінах нічим
себе не виявив, проте зарекомендував як лояльний виконавець. Як відомо,
ця якість особливо цінується Кучмою. Не випадково з ініціативи глави держави
Кінаха призначено президентом УСПП — організації, яку свого часу очолював
відставний прем'єр Кучма. Хіба чужому таке місце довірили б?
Вже двічі досить активно мусувалися чутки про призначення
Кінаха прем'єром — під час епопеї з відставкою Лазаренка 1997 року і влітку
цього року, коли в парламенті розглядалося питання про висловлення недовіри
прем'єру Валерію Пустовойтенку. Але, видно, у Кінаха на роду написано бути
вічним другим.
Таким чином, радикальна модель передвиборного оновлення
Кабміну так і залишилася нереалізованою. Кучма вирішив вже вкотре «потасувати»
стару урядову «колоду». Що ж до Куратченка, то, швидше за все, коли пристрасті
трохи вляжуться, йому буде «виплачено» свого роду відступний за виявлену
«мужність» — посада голови якого-небудь агентства, поспіхом створеного
спеціально під колишнього першого віце-прем'єра.
