— Що ж виходить, приїжджають люди в Одесу засмагнути,
а ви їм «бджолину екзекуцію» влаштовуєте?
— Апітерапія — це не тільки жалення, але й лікування бджолопродуктами:
прополісом, маточним молочком, медом. Через мій метод лікування вже пройшло
3323 пацієнти. А що стосується моря і сонця, то для апітерапевта вони перші
помічники. Це коли фізіотерапевтичне лікування, то море і сонце протипоказані.
А в нас, навпаки, море посилює реакцію на жалення, а сонце сприяє розсмоктуванню
набряку. І все це в комплексі створює так званий метод таласотерапії. Ним
можна успішно лікувати серцево-судинні, неврологічні захворювання. Метод
також ефективний, коли діенцефальні кризи, різні захворювання хребта, навіть
ефективний метод для поліпшення слуху.
— Однак, наскільки мені відомо, не всі добре переносять
бджолині укуси.
— Безумовно. До речі, в мене ведеться статистика і неприємних
наслідків. Найтяжчі з них — анафілактичний шок і колапс. За довгі роки
роботи в мене було шість випадків першого і дев'ять — другого.
— Цікаво, чи всі витримують 22-денний курс?
— Буває по-рiзному. Найчастіше не витримують жінки. Однак
є випадки, коли пацієнти самі просять продовжити курс лікування хоч би
на два-три дні.
— Вони що, стають «апіголіками»?
— Якоюсь мірою. Іноді під час лікування спостерігається
так званий ефект звикання. Однак, погодьтеся, головне при цьому — позбавлення
від недуг. До речі, лікування бажано проводити двічі на рік, наприклад,
улітку і взимку. Однак дотримання такого графіка для іногородніх стало
сьогодні практично неможливим.
Нашу бесіду перервав черговий пацієнт. І щоб не заважати,
я вийшов у «червоний куток». Два стенди тут присвячено Борисові Олександровичу.
Причому один із них — точна копія стенду з музею Брестської фортеці. На
ньому — фото військового лікаря Охотського, його армійське посвідчення,
наказ Верховного Головнокомандувача «Про заохочення» і пошкоджена осколками
книжка переливання крові. З лютого 1943 року військовий лікар III рангу
Охотський потрапив у діючу армію. На ньому — евакуація тяжкопоранених,
він — начальник відділення переливання крові та інспектор із питань боротьби
із шоковим станом бійців при санітарній службі армії. Не вів у той час
Борис Олександрович статистичного обліку врятованих ним людей, оскільки
було не до цього. Однак за героїчну і самовіддану службу в армії, за налагоджену
безперервну роботу пункту переливання крові, за битву на Курськiй дузі,
форсування Одеру, за звільнення багатьох міст і сіл одержав Борис Олександрович
більше як двадцять бойових нагород. Після війни він іще довгі роки охороняв
кордони вітчизни: спочатку в Заполяр'ї, а потім — у Львові. 9 травня 1962
року Охотський одержав цивільний паспорт. З лютого 1963 року працює в прикордонному
будинку відпочинку «Одеса-Аркадія».
— Борисе Олександровичу, — повертаюся я до нашої
бесіди, — а як ви стали апітерапевтом?
— Після фронтового поранення хребта я тривалий час лікувався
у Львівському госпіталі. (Охотський — інвалід II групи. — Авт .).
Мене поставив на ноги лікар Михайло Бредіхін, який серйозно займався апітерапією.
Заразив цією справою і мене.
Як довело життя, учень виявився гідним свого вчителя. Розвинув
цей метод лікування, присвятивши апітерапії все своє життя, написав 42
науково-практичні роботи і видав три книжки. На першому установчому з'їзді
апітерапевтів 1998 р. в Києві Охотського було названо патріархом галузі.
