Зона ризику

Черговий вибух у одній з московських синагог — в самому центрі російської столиці, в десяти хвилинах пішки від резиденції мера Юрія Лужкова й в двадцяти — від Кремля, знову продемонстрував, що в Росії стає небезпечно бути євреєм. Парадокс: на очах у всієї Росії могутні магнати єврейського походження — Борис Березовський та Володимир Гусинський — ділять телепростір (колишній прем'єр Віктор Черномирдін так простодушно і коментує: «два євреї зчепилися, а вся країна спостерігатиме цей балаган») і цими ж днями один за одним відбуваються жахливі події у двох синагогах — замах на вбивство випадкової людини, яку злочинець зустрів, намагаючися підпалити хоральну синагогу, й вибух у хасидській синагозі. Стає зрозумілим, що силові структури нездатні забезпечити спокійне життя звичайній людині, яка, скажімо, прийшла на побачення з Богом, чи згадати своїх рідних, чи відсвяткувати радісну подію... Як при цьому почуваються «господарі життя» єврейського походження й чи розуміють вони, що безпека у синагогах є набагато важливішим питанням, ніж те, у кого який буде телеканал, я не знаю. Однак точно усвідомлюю, що синагога перетворюється на зону ризику тоді, коли в суспільстві формується атмосфера спустошеності й жаху, коли починається пошук винних, коли дуже хочеться дати прості відповіді на складні запитання... Так було упродовж сторіч — горіли єврейські квартали й містечка, бряжчало скло розбитих вітрин єврейських магазинів... З роками залишилися самі синагоги — символи єврейської присутності. Звичайно їх підпалюють першими, щоб подивитись, як реагує втомлене випробуваннями суспільство. Що буває, коли суспільство не реагує, — також добре відомо з історії...