Юрій КОЧУБЕЙ пропрацював у МЗС 40 років
— з 1957 по 1997 роки. У 60-х працював у представництві УРСР при ООН, у
70-х був постійним представником України при ЮНЕСКО. 1987—1992 року обіймав
пост заступника генерального директора ЮНЕСКО — Кочубей таким чином є єдиним
українським дипломатом, який займав у міжнародній організації посаду такого
високого рівня. З 1992 по 1997 роки був першим послом України у Франції
та постійним представником України при ЮНЕСКО. Володіє французькою, англійською,
арабською, польською, російською мовами.
Останні намагання деяких українських мас-медіа піддати сумніву
те, що в Україні взагалі існує дієспроможна зовнішня політика, викликали
широкий резонанс серед усіх, хто цікавиться цією проблематикою. Сьогодні
ми публікуємо статтю Юрія Кочубея, який репрезентує погляди швидше протилежні
оприлюдненим «Зеркалом недели» від 17 липня (Сергій Гончаренко, «Міфи української
зовнішньої політики»).
Намагання ж заперечити всі здобутки української дипломатії, представити
її повністю неспроможною можуть бути викликані як особистими інтригами,
спробами замінити в її керівництві пана «Iкс» паном «Iгрек», так і ширшими
причинами — намаганнями переглянути зовнішньополітичний курс держави, піддати
сумніву «європейський вибір», про який вище керівництво держави більшою
мірою веде балачки, ніж прагне його реалізувати практично. Втім, декого
страшенно дратують навіть ці зовсім малою мірою реалізовані можливості.
Редакція запрошує всіх бажаючих до подальшого обговорення проблем української
зовнішньої політики і дипломатії.
Редакція, віддаючи належне аргументам досвідченого дипломата,
не в усьому згодна з автором статті. Наприклад, дії нашого зовнішньополітичного
відомства під час косовської кризи можна назвати «філігранними» тільки
при дуже великому бажанні. І міжнародний імідж України зовсім не є аж таким
високим, і зовнішньоекономічні позиції вона останнім часом втрачає. Але
це є не стільки вина, скільки біда нашого МЗС. Адже авторитет країни у
світі визначається в першу чергу не зусиллями її дипломатів, а тим, що
ця країна являє собою в економічному, політичному, духовному плані. Отож
українські дипломати на чолі з міністром Борисом Тарасюком змушені весь
час «амортизувати» численні внутрішньо- і зовнішньополітичні прорахунки,
що їх постійно припускається державна влада країни. І в цілому вони справляються
із цим нелегким завданням далеко не найгіршим чином.
Намагання ж заперечити всі здобутки української дипломатії,
представити її повністю неспроможною можуть бути викликані як особистими
інтригами, спробами замінити в її керівництві пана «Iкс» паном «Iгрек»,
так і ширшими причинами — намаганнями переглянути зовнішньополітичний курс
держави, піддати сумніву «європейський вибір», про який вище керівництво
держави більшою мірою веде балачки, ніж прагне його реалізувати практично.
Втім, декого страшенно дратують навіть ці зовсім малою мірою реалізовані
можливості.
Редакція запрошує всіх бажаючих до подальшого обговорення
проблем української зовнішньої політики і дипломатії.
